Таємний український університет: Як у Львові діяв підпільний виш? 29.10.2025 09:45 Укрінформ Коли українцям не дають можливості вступати до університетів, вони знаходять нестандартне рішення. Свій прихований університет, навіть під постійною небезпекою затримань. Львів, 1923 рік. Два студенти йдуть головною вулицею, тримаючи важку торбу. З неї не дуже добре пахне. У сумці – не книги, а справжня людська нога, яку вони несуть на практичне заняття з анатомії. Ця трохи жахлива, але реальна ситуація, зафіксована у спогадах Петра Ґана, голови Центрального союзу Українського студентства, чудово показує реалії Таємного українського університету (ТУУ, УТУ) у Львові. Це був освітній заклад, який виник всупереч заборонам, працював нелегально та продемонстрував, що для освіти будівлі – не головне. А ще – навіть у критичних, на перший погляд, умовах освіта рідною мовою варта зусиль. Після поразки ЗУНР та окупації Галичини Польщею у 1921 році почалася повна полонізація. У Львівському університеті закрили всі українські відділення. Вступити до нього могли лише ті, хто офіційно називав себе польським громадянином. Для тисяч молодих українців, багато з яких були учасниками Українських січових стрільців (УСС) та Української галицької армії (УГА) і хотіли закінчити перерване війною навчання, доступ до знань був фактично перекритий.
Реакція української спільноти була такою – діяти та знаходити асиметричну відповідь. У 1920 році Український студентський союз закликав до бойкоту польських вищих навчальних закладів. Коли намагання узаконити свій університет не вдалися, професор Василь Щурат запропонував створити приватний університет при Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ). Влітку 1921 року було сформовано Сенат, а сам Щурат став першим ректором. Так почалася історія освітнього явища, яке працювало під контролем окупаційної влади п'ять років. Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» ініціював мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Стежити за проєктом можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соціальних мережах та на Spotify. Університет було створено за підтримки Наукового товариства імені Шевченка, Товариства українських наукових викладів імені Петра Могили та Ставропігійського інституту у Львові, в середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад почав свою діяльність. Університет працював нелегально, на волонтерських засадах. Є думка, що непідпільне навчання було дуже дорогим, і цей фінансовий тягар змушував молодь із села кидати навчання, роблячи УТУ на місце для обраних.
Ось що сказали в Українському інституті національної пам’яті: Університет перш за все був нелегальним. Переслідування польської влади були головною перешкодою в його роботі. Щодо фінансування – університет існував завдяки благодійним внескам та пожертвам. Фактично його підтримка стала загальною справою. До забезпечення діяльності долучалися громадські організації, український бізнес, а також діаспора. Навіть митрополит Андрей Шептицький особисто збирав кошти на потреби університету. Розміри такої допомоги були великі. Як зазначає львівська дослідниця Олеся Ісаюк, тільки на одному заході перед початком навчання зібрали 16 мільйонів польських марок – при тому, що семестрові витрати університету складали 9,5 мільйона. Таємний український університет діяв із вересня 1921 по кінець 1925 року. Він мав повну структуру: Ректорат, Сенат і чотири факультети – філософський, правничий, медичний, а згодом технічний (який став Українською високою політехнічною школою). У 1922 році в університеті навчалося 1408 студентів, серед них 69 студенток і більше двох сотень вільних слухачів. Це була велика мережа, а не просто група ентузіастів.
Але чи правда, що університет був настільки «безпритульним», що повинен був ризикувати, орендуючи в існуючих університетах кімнати за продукти? Більше інформації знайдете у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий випуск вже доступний для прослуховування. Ось що сказали в Українському інституті національної пам’яті: Університет не мав стабільного місця, тому що працював нелегально. Лекції проводилися на приватних квартирах, у школах, у приміщеннях українських товариств. Незважаючи на всі ризики, заняття проходили регулярно, навіть із практичними лабораторіями. Навчання трималося на відданості викладачів і студентів. Тут викладали Іван Крип’якевич, Михайло Возняк, Філарет Колесса, Кирило Студинський – відомі українські науковці. Вони працювали без гарантій і під постійною небезпекою арешту. З місячного бюджету університету, який складав близько двох з половиною тисяч доларів, майже дві третини йшли на зарплати професорам. Це була важлива позиція громади: гідно платити тим, хто зберігає українську освіту. Проте, чи був сенс ризикувати, оплачувати навчання і не мати роботи. Навіщо було піддавати себе небезпеці, навчаючись у Таємному університеті, якщо його дипломи не визнавалися офіційно? Ось що сказали в Українському інституті національної пам’яті: Дипломи Таємного українського університету не визнавалися польською владою. Його випускники могли працювати тільки в українських організаціях чи компаніях. Але ці дипломи визнавалися в Німеччині та Чехословаччині. Студенти продовжували навчання у Відні, Ґраці, Празі. Таємний університет виховував не просто професіоналів, а майбутніх лідерів культури та суспільства. Для них навчання в підпільному університеті було не тільки знаннями, а доказом: навіть під окупацією можна будувати своє. І хоча університет працював лише кілька років, він залишив спадок, який пережив покоління. Він показав: українська освіта важлива навіть тоді, коли її позбавляють будівель і дозволів. Тому що там, де є викладач, студент і спільна ціль – там завжди буде університет. Факти про Таємний український університет – Керівництво УТУ. За 5 років діяльності в університеті було три ректори: поет і літературознавець Василь Щурат (1921), лікар і громадський діяч Мар'ян Панчишин (1921–1923) та юрист Євген Давидяк (1923–1925). – Відомі студенти. Слухачами та випускниками УТУ були знакові особистості української історії та культури. Серед них: майбутній єпископ УГКЦ Василь Величковський, художник і поет Святослав Гординський, філософ та ідеолог ОУН Юліян Вассиян, видавець Іван Тиктор (засновник концерну «Українська Преса»), публіцист Микола Дужий (автор «Маршу українських націоналістів») та історик Володимир Кучабський. – Світові аналоги. УТУ не був унікальним світовим явищем. Найвідомішим аналогом є «Latający Uniwersytet» (Летючий Університет) у Варшаві (1882–1905) в умовах російської окупації. Він також був таємним, не мав постійного місця, а його основною метою була боротьба з русифікацією та надання вищої освіти жінкам. Однією з найвідоміших його слухачок була майбутня нобелівська лауреатка Марія Склодовська-Кюрі. – Пам'ять в історії. На відміну від, наприклад, підпільної радіостанції УПА «Афродіта» (про яку пишуть романи), про Таємний український університет поки що не знято художніх фільмів. Його історія зберігається переважно в наукових працях, зокрема у дослідженнях Лілії Шологон та Леоніда Зашкільняка. Також можете прочитати відскановане видання Василя Мудрого «Український університет у Львові у рр. 1921-1925», видане у 1948 році. Або відеоподкаст Капранових «Український Гогвартс». Текст: Ярина Скуратівська, Київ Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ. У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали: Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою» Історія Львів Університет Проєкт «Правда чи міф»
