Псатир як символ духовної спадщини греків-надазів

Псатир як символ духовної спадщини греків Надазов Наша спадщина 28.06.2025 09:00 Укрінформ Кулінарні традиції об'єднують людей, які, як і їхні предки, були змушені покинути свої домівки через Росію

Цього березня культурні практики та форми вираження, пов’язані з обрядовим хлібом надазовських греків – Псатиром – були додані до Національного списку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Укрінформ взяв інтерв’ю у хранительки цієї традиції, директорки комунального закладу «Мангушська публічна бібліотека» Ірини Сарбей.

“СМАК ЦЬОГО ДЕЛІКАТЕСУ ПОВЕРТАЄ СПОГАДИ З ДИТЯЧОГО ВІКУ”

– У селах Урзуф та Ялта Мангушської об’єднаної громади постійно випікали Псатир. Він символізує нашу єдність, – стверджує пані Ірина.

Саме члени громади села Мангуш очолили ініціативу щодо визнання обрядового хліба до Національного списку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

– Заявку було підготовлено у 2022 році. Нам допоміг Донецький обласний навчально-методичний центр культури. Ми зібрали всіх спікерів, які перебували на вільній українській території. Ми також звернулися до тих, хто емігрував, зокрема до Іспанії. Це значно об’єднало нас усіх, – пояснює пані Ірина.

За її словами, громада мангушів у Маріупольському районі Донецької області може похвалитися поколіннями хранителів псатирської культури.

– Традиції, пов’язані з обрядовим хлібом, підтримують, зокрема, Микола Ахбаш, Олена Аніченко, Наталія Фахурдінова, Надія Терентьєва з дочкою та Інна Діденко, – зазначає вона.

Розмірковуючи над історією, згадуємо, що у 18 столітті, після депортації з Криму, греки заснували 21 село вздовж Азовського моря. Вони були названі на честь старих кримських поселень. Так, окрім Урзуфа та Ялти, про які згадувала пані Ірина, виникли Старий Крим, Каракуба, Мангуш, Сартана, Чермалик тощо. Загалом кримські греки розселилися по всьому регіону від Азовського моря на півдні до річки Вовча на півночі, обмеженого річками Берда та Кальміус на заході та сході. Незважаючи на труднощі з облаштуванням на новій території, греки, переміщені з Криму, зберегли свої традиції та спадщину. Тепер їхні нащадки, які були змушені тікати з Азовського моря через російську окупацію, продовжують підтримувати ці звичаї.

Сарбей вказує, що майже в кожній громаді, де зараз проживають греки-надазовці, випікають псатир.

– Діти успадковують техніки випікання нашого хліба від своїх батьків та бабусь і дідусів. Ми готуємо його для свят, грецьких культурних урочистостей, проводимо тематичні кулінарні майстер-класи. Ми демонстрували грецьку випічку в хабах «Серце Сходу» в Дніпрі та в Києві, в музеї Івана Гончара. Смак цієї випічки викликає почуття ностальгії, – додає вона.

ПСАЛМИ НЕ СЛІД ПЛУТАТИ З ПСАЛЬТИРОМ

Традиційно Псатир готують напередодні Великодня.

«Зазвичай ми випікаємо 40 псатира, або кратні 40: 80 або 120, залежно від розміру сім’ї. Ми готуємо достатньо, щоб вистачило до Вознесіння Господнього, яке настає на 40-й день після Великодня», – уточнює Сарбей.

Після випікання хліб або прив'язували до мотузки, або начісували на палицю та зберігали на горищі. Там його зберігали та давали йому висохнути.

— У перекладі термін «псатир» означає крихкий, тому цей хліб і названо так. Його не слід плутати з «псалмом» — книгою псалмів. Наш обрядовий хліб зовсім інший, — зазначає вона.

Пані Ірина наголошує, що Псатир має форму хреста, переплетеного «нитками». Це нагадує терновий вінець, який покладали на Христа під час розп'яття. Хліб складають унікальним чином – з шматка тіста скручують нитку, а потім роблять надрізи зовні, що призводить до згортання тіста, в результаті чого зовні утворюються чотири півмісяці, а всередині утворюється хрест. Існують різні методи досягнення цього.

– «Хвостики» на нашому хлібі символізують колючі терни. Казали, що колись господині збиралися після замішування тіста, щоб поділитися порадами, як правильно його складати. Оскільки цей хліб не можна нарізати, його лише ламають. Таким чином, у кожному розламаному шматочку залишається частинка хреста, – зазначає пані Ірина.