Фото: facebook.com/proliskamission (ілюстративне)
З Донецької, Сумської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей та Херсонської… Зміщення лінії фронту та посилення обстрілів противника затоплюють контрольовані райони новим хвилею внутрішньо переміщених осіб. Ті, хто може, рятуються від бомб, а ті, хто не може, покладаються на евакуацію. Але чи легко літній людині з обмеженою мобільністю отримати таку допомогу? Читачка Korotko pro , яка взяла на себе зобов'язання допомогти своїй родичці, поділилася з нами своїм досвідом.
У вихідні – вихідний
Невелике поселення в Синельниківському районі Дніпропетровської області, розташоване лише за кілька десятків кілометрів від лінії фронту. Тут уже два тижні не ходять поїзди. Люди виїжджають на автомобілях, волонтерських «автобусах» і щодня стають жертвами вибухів. Місто фактично позбавлене урядової присутності. Проте там все ще живуть мешканці. Деякі залишаються за власним бажанням, а інші опиняються покинутими.
— У п’ятницю ввечері я дізналася, що моя далека родичка, тітка Ніна, якій 89 років, залишилася сама. Соціальний працівник, який доглядав за нею, просто зник. Мабуть, вона поїхала допомагати іншим, але я досі не можу зрозуміти, як вони могли покинути таку кволу людину, яка ледве пересувається у своїй квартирі, — пояснює Олена, яка зараз перебуває в Чехії з дитиною. — Інша родичка, яка проживає в Полтавській області, запропонувала прийняти мою тітку. Однак вона не може приїхати за нею та, у свої 75 років, не дуже добре розбирається в техніці. Вона попросила мене допомогти організувати евакуацію.
У суботу вранці зв'язок з літньою жінкою був втрачений, що посилило занепокоєння родичів.
– Я читав, що гуманітарна організація «Проліска» евакуює мешканців із Синельниківського району. Однак, я дізнався, що гаряча лінія не працює у вихідні. Те саме стосується й інших благодійних організацій. Спроби додзвонитися на урядову гарячу лінію та до облдержадміністрації також не дали результатів. Ми не могли дозволити собі чекати до понеділка, оскільки за два дні з літньою жінкою могло статися що завгодно. Я знайшов номер мобільного телефону, який обіцяв допомогу в евакуації, але автоматичний голос повідомив мені, що це правова допомога для переміщених осіб на місцях. Як мені дістатися до цього місця?
Останню сім'ю з дітьми з Синельниківського району евакуювали в липні. Але там досі залишаються літні люди, здебільшого самотні. Фото: facebook.com/proliskamission
Групи в соціальних мережах та «циганське радіо»
Олена згадує, що вона переорієнтувала свої пошукові зусилля.
– Я почав звертатися до груп у Facebook, пов’язаних із Синельницьким районом. Мене вразила величезна кількість пропозицій «вивезти речі», але майже жодної щодо людей. Пізніше я дізнався, що у прифронтових районах процвітає мародерство.
Лише одна людина, біженець з Курахово, відгукнувся на прохання за певну плату перевірити стан літньої жінки. Однак він наполягав, що не візьме жодної плати. Він навіть попередив, що покладе слухавку, якщо розмова перейде на гроші.
«На щастя, тітка Ніна була в безпеці. У неділю той самий добрий чоловік та знайомий допомогли їй спуститися вниз. Але перед цим мені довелося докласти значних зусиль, щоб знайти когось, хто міг би допомогти», – каже рятувальник.
На третьому етапі Олена звернулася до своїх родичів та друзів: хто когось знав? Дивом, але тітка Ніна, здавалося, мала ангела-охоронця, оскільки знайомі з сусіднього села зв’язалися та створили для своєї мережі «циганське радіо».
– Зрештою, я знайшов близько десяти контактів потенційних контрабандистів. Схоже, що серед мешканців менш обстріляних сіл перевезення співгромадян з дуже небезпечних місць стало невеликим бізнесом. Мене попередили: ці особи не завжди надійні. Вони попросили мене повідомити їх про результати нашої «операції», щоб вони знали, кому довіряти.
З десяти, каже Олена, відгукнулася лише одна людина — інші відмовилися, як тільки дізналися, куди їхати.
– Усе розгорталося серед таких емоцій, що я, не вагаючись, одразу перевів усі гроші, які він просив, на рахунок водія. Тільки після цього я зрозумів, наскільки ризикував, адже мене могли обдурити. Але що нам було робити, коли інших альтернатив не було?
Історія завершилася позитивно – літня жінка тепер перебуває під опікою співчутливого родича. Олена розмірковує над кількома уроками, отриманими зі свого досвіду. Перший полягає в тому, що просування евакуації та її фактична організація – це зовсім різні речі. Держава фактично дистанціювалася від цього процесу, поклавши тягар рятувальних робіт на волонтерів. Другий урок полягає в тому, що пошук потрібних контактів та їх використання схоже на пошуки. Люди, які вміють користуватися тактикою пошуку, можуть успішно в них зорієнтуватися. Люди похилого віку, які не знайомі з WhatsApp чи Telegram, можуть просто залишитися непочутими.
Транзитний центр у Павлограді, куди стікається більшість евакуйованих. Фото: facebook.com/pavlograd.dp.ua
Давайте їздити, поки можемо їздити.
З початком робочого тижня ми спробували пройти офіційний маршрут Олени. На урядовій гарячій лінії 1548 оператор, як не дивно, швидко відповів:
– Ви можете залишити запит, який буде передано до обласної адміністрації, а вони розподілять його між волонтерами.
Це може бути надійним варіантом, але він може зайняти багато часу. Ми намагаємося зв’язатися безпосередньо з волонтерами.
Багатоканальний телефон гуманітарної місії «Проліска» працює, але всі лінії зайняті; автовідповідач пропонує залишити голосове повідомлення та чекати на зворотний дзвінок. З огляду на навантаження волонтерів, ми вагалися експериментувати. З відкритих джерел відомо, що місія
Источник: kp.ua
