На честь бойового медика Юлії Огієнко Хвилина мовчання 20.08.2025 09:00 Укрінформ До останнього подиху вона не відривала надії та демонструвала непохитну рішучість
Юлія народилася в Івано-Франківську, де здобула освіту та вступила до Національного медичного університету, здобувши ступінь стоматолога. Під час навчання в університеті вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ростиславом, і разом вони створили сім'ю, виховали двох дочок.
«Мама була неймовірно співчутливою, але водночас могла бути суворою та вимогливою, коли це було потрібно. Вона опанувала мистецтво балансування в житті», – згадує її старша донька Ірина.
Вона розповідає, що Юлія дуже любила тварин, і в їхньому домі завжди були домашні улюбленці. В останні роки це були черепаха Матильда, кіт Цезар і собака Тайсон, які зараз живуть з Іриною.
«Я знайшла кота ранньою весною. Ми з мамою доглядали за ним, але коли я пішла до школи, кіт залишився з нею. Так Цезар став Юліним», – згадує молода жінка.
У певний момент молоде подружжя переїхало до Хуста на Закарпатті. Там Юлія працювала хірургом-стоматологом у районній лікарні та керувала власною стоматологічною практикою.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, лікар вирішив приєднатися до контртерористичного підрозділу.
«Це сповнило нас одночасно жахом і захопленням. Я вважаю, що перегляд кадрів зі звільненої Бучі та Ірпеня став остаточним поштовхом до її рішення. Я намагалася відмовити її від цього, але вона була непохитною. Моя мати завжди мала сильне почуття справедливості», – зазначає Ірина.
Вона зазначає, що Юлія також була постійно зайнята на фронті. Її колеги називали її «РПК-Юлія» через точність стрільби.
«Мама допомагала евакуювати загиблих та поранених із зони бойових дій. Вона також зверталася з проханнями про волонтерську підтримку, яку потім несла на передову. До останніх хвилин мама зберігала надію та бойовий дух. Одного разу під час розмови вона зізналася, що мріяла поїхати з нами на море після війни», – згадує Ірина.
Вона додає, що на початку конфлікту Юлія мріяла створити фронтову версію швидкої допомоги, оснастивши броньований автомобіль усім необхідним. Цей проєкт був реалізований її братами після її смерті.
Старший лейтенант, лікар медичної частини 72-го окремого батальйону Армії оборони України, загинула 16 травня 2022 року в Луганській області.
«Того дня ми розмовляли телефоном. Вона згадала, що знову багато поранених, і висловила глибоке занепокоєння. Невдовзі після цього прибула медична частина. Мама саме проводила операцію», – згадує її донька.
Юлію Огієнко поховали у її рідному місті Івано-Франківську, виконавши її бажання, висловлене ще за життя. Тоді вона ще була в захваті від того, що її доньки вирішили навчатися саме в медичному університеті, який вона закінчила.
Нещодавно університет встановив на своєму фасаді меморіальні дошки на честь загиблих лікарів. На одній із цих дощок зображено портрет усміхненої Юлії.
«Невблаганна війна перетворила їхні комфортні офіси та бездоганні пальта на окопи, точки стабілізації та зрештою забрала їхні життя», – зазначив ректор ІФНМУ Роман Яцишин під час вшанування пам’яті загиблих медичних працівників.
«Радісна, співчутлива та добросердечна Юлія завжди була готова допомогти, віддана мати, вірна подруга та справжня патріотка нашої нації», – з теплотою згадують її друзі.
У Юлії залишилися дві доньки – Ірина та Анастасія, тітка Ольга та брати з родинами.
Бойового медика посмертно нагородили орденом «За честь і перемогу» та удостоїли звання «Почесний громадянин Івано-Франківська».
Вічна слава Захиснику!
Фото з сімейного архіву та з сайту ІФНМУ
Івано-Франківськ Медики Війна пам'яті Війна з Росією Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua
