Пам'яті бойового медика та командира Богдана Власія (позивний "ЛІГО")

Пам'яті бойового медика та командира Богдана Власія (позивний “ЛІГО”) Хвилина мовчання 27.07.2025 09:00 Укрінформ “Я ні про що не шкодую. Я жив з честю”, – зазначив він у своєму заповіті

Богдан народився в Івано-Франківську. Він розпочав свою освіту в першому класі за інноваційною програмою, яка дозволяла дітям закінчити два класи за один рік.

– Усіх вражала його наполегливість. З юних років він ніколи не здавався, доки не досяг задуманого; йому подобалося збирати конструктори, працювати над пазлами, орігамі тощо. У підлітковому віці він захопився мініатюрами, виготовленими з дерева та гравірованими на металі. Щоразу, коли Богдану ставало нудно, він винаходив власні моделі та постійно шукав нових викликів. Першою моделлю, яку він розробив, була мініатюрна яхта з меблями в каюті, а потім – безліч міні-зброї. Він створював усе на наших очах, але ми не могли зрозуміти, як йому це вдавалося, – згадує його мати, пані Олеся.

Вона згадує, що майже всі його вчителі в школі вважали, що Богдан стане чудовим лікарем, проте її син не поспішав обирати кар'єрний шлях. На останньому курсі Богдана заохочували вступити до Малої академії наук України, де він настільки захопився біологією, що обрав галузь, де «точність поєднувалася б з біологією». Тож у віці лише 16 років він вступив до Івано-Франківського національного медичного університету.

На той момент здавалося, що все йде чудово. Богдан прагнув навчатися, міг стояти поруч із хірургами під час операцій понад п’ять годин, а його конспекти лекцій нагадували однокласникам витвори мистецтва.

«Його нотатки містили неймовірні ілюстрації. Богдан справді любив навчатися. Йому особливо подобалося навчатися вночі, оскільки в нього ще був час працювати вдень», – додає пані Олеся.

До випуску залишалося трохи більше року, коли в країні спалахнула повномасштабна війна. Спочатку Богдан служив добровольцем у військовому шпиталі, але пізніше вирішив піти на передову. Ніхто не міг переконати його передумати. Його мати згадує, що декан факультету двічі викликав Богдана, щоб обговорити продовження навчання.

– Богдан мав великі надії стати хірургом. Люди говорили про його талант, закликали його завершити навчання, а він просто відповідав: «Я повернуся і завершу навчання», – згадує жінка.

Після ВЛК Богдан отримав медичну довідку, в якій зазначалося, що він не може служити в армії через поганий зір. Його родина, здавалося, відчула полегшення, проте юнак прагнув якомога швидше виправити зір, щоб здійснити свою мрію.

— У мого сина був принцип — будь-якою ціною йти до своєї мети. Його місією було захищати країну. Після третього візиту до військкомату він повернувся додому та оголосив: «Мене беруть бойовим медиком». Він був у захваті від радості в той момент. Він не висловлював жодних сумнівів щодо цього шляху та просив лише одного — зрозуміти його, — зазначає пані Олеся.

Спочатку Богдан проходив військову підготовку у Львівській області, а в лютому 2023 року надіслав матері повідомлення: «Ми вирушили до Дружківки».

– На фронті Богдан служив бойовим медиком. Згодом він дослужився до посади сержанта взводу, а через рік повідомив, що його розглядають на посаду командира… Я знала, що він готує, ремонтує зброю, за потреби їздить на машині, щоб розвозити припаси хлопцям в окопах, – пояснює мати бійця.

Вона згадує, як її син просив гравірувальні інструменти з дому, а пізніше надсилав фотографії своєї роботи, виконаної на передовій.

– Він гравіював міни, мечі та ножі для своїх товаришів – з дитинства любив дарувати свої вироби. Він також був організованим і педантичним. Тож я постійно питала його, як йому вдається впоратися в окопах, а він відповідав: «У мене тут теж все охайно», – додає його мати.

Невдовзі Богдана призначили командиром розвідувального взводу. У розмові з родиною він зізнався: «Я почуваюся матір’ю з 17 дітьми». Він висловив намір після закінчення медичного інституту здобути військову спеціальність.

На фронті його впізнали за позивним ЛІГО. Одного разу Богдан розповів, що ці листи мали для нього особливе значення, пов'язане з його коханням. Це кохання надихнуло його писати вірші, якими він ділився лише з найближчими друзями.

«Брати мого сина повідомили мені, що у Богдана був ще один позивний на передовій. Багато хлопців знали його як «Лік», бо він перев’язував майже всіх після поранень, збирав аптечки та рятував після струсів мозку», – стверджує Олеся.