Пам’яті старшого солдата Миколи Заіки (позивний «Батя») Хвилина мовчання 19.11.2024 09:00 Укрінформ Із 2014 року перебував у зоні бойових дій у Донецькій і Луганській областях, пройшов пекло Дебальцевого
Микола Іванович на війні спершу мав позивний «Ветеринар», а згодом побратими почали називати його «Батя» – за досвід, підтримку та витримку.
Микола народився 18 жовтня 1968 року в багатодітній родині в селі Каліївка Шосткинського району на Сумщині. Його батько був трактористом, мама – дояркою. Хлопчик змалечку був привчений до праці, разом із мамою доглядав корів і телят.
Після школи вступив до Маловисторопського технікуму на Сумщині, де здобув кваліфікацію зоотехніка. Із 1988 по 1990 рік проходив строкову службу. Після повернення з армії Микола Іванович упродовж дев'яти років працював у місцевому колгоспі завідувачем молочно-товарної ферми, техніком штучного запліднення. У 2003-2014 роках трудився на шосткинських підприємствах у сфері виробництва та будівництва.
Коли почалася російсько-українська війна, став на захист Батьківщини.
– Мобілізувався 26 серпня 2014 року та служив у складі 30-ї окремої Гвардійської механізованої бригади. У березні 2017 року підписав контракт у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського, – повідомив у Фейсбуці міський голова Шостки Микола Нога.
Під час АТО/ООС чоловік перебував у зоні бойових дій в Донецькій та Луганській областях, пройшов Дебальцеве. Отримав контузію, утім, продовжував вивозити поранених захисників з-під масованого обстрілу ворога. «У ту хвилину втратив слух, нічого не чув. Прив’язав поранених побратимів у машині, щоб чогось трималися і… ввімкнув найвищу швидкість», – розповідав мер міста.
Повномасштабне вторгнення Росії застало «Батю» на Чернігівщині. Там стримували ворога. Згодом були інші напрямки. Під час повномасштабної війни не раз отримував поранення. Та після відновлення завжди повертався на фронт, до бойових побратимів.
Останнім часом виконував обов’язки водія-електрика ремонтної майстерні. Ніколи не відмовлявся від важких завдань у найгарячіших точках фронту.
Побратими кажуть, що Микола Іванович мав спокійний характер, добру та щедру душу, був відповідальним і працелюбним, чесним і розсудливим. Тихий, ввічливий, дуже любив тварин. Кажуть, що мріяв після Перемоги жити у своєму будинку в тихій, мальовничій місцевості, мати велике господарство. Захоплювався історією, військовою справою, науково-пізнавальними фільмами та літературою, полюбляв розв’язувати кросворди.
За словами родичів і друзів, яскравими рисами характеру чоловіка були витримка, терплячість, сила духу та сміливість. У телефонних розмовах він ніколи не скаржився на суворі умови чи негаразди, намагався підтримати близьких, казав: «Усе буде добре!». Іноді замовчував про отримані поранення, про що родина дізнавалася згодом.
За період служби нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», Подякою («За сумлінне та самовіддане служіння українському народу, вагомий внесок у справу підвищення боєздатності військової частини, зразкове виконання службових обов’язків»), Грамотою («За сумлінне виконання службових обов’язків, щиру відданість праці, ініціативність, високу професійну майстерність, зразкову військову дисципліну, за мужність і відвагу»).
Старший солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського Микола Заіко загинув 4 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. У захисника залишилася дружина, двоє синів, онуки.
Вічна пам'ять Герою!
Фото: Шосткинська міська рада
Пам'ять Сумщина Війна Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
