Вшанували головного сержанта взводу розвідки БПЛА Віталія Зубенка («Зуба») Хвилина мовчання 15.04.2025 09:00 Укрінформ Сини та батько, які пішли разом, мали один бойовий позивний в обох бригадах.
Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації Віталій пішов до війська разом із батьком Олександром та братом Павлом, які раніше захищали Україну під час АТО.
Сім'я служила в 56-й окремій маріупольській мотопіхотній бригаді. Вони воювали сумлінно та віддано, а згодом разом були переведені до іншої військової частини. Проте в ніч на 7 січня 2024 року під час ворожого обстрілу позицій під Куп’янськом Харківської області перестало битися серце старшого брата, 38-річного Віталія…
До мобілізації Віталій працював у відділі режиму та охорони державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор». Мав звання майора внутрішньої служби, а на фронті носив сержантські відзнаки. Зараз на честь Героя встановлено меморіал на території центру.
“У нашій простій робітничій сім'ї Віталій був, мабуть, найсерйознішим. Він закінчив медичний коледж і отримав фах фельдшера. Зумів вступити до закладу, незважаючи на жорсткий конкурс, де на одне місце боролися по три абітурієнти. Під час призову в Держприкордонслужбу він застосовував свої медичні знання безпосередньо. Потім працював у СІЗО у Кропивницькому, робота йому дуже подобалася. Одного разу довелося працювати. тимчасово в іншій організації, але згодом повернувся в СІЗО», – розповідає батько Віталія Олександр, розмірковуючи про виховання сина.
“Нас познайомила подруга, яка вийшла заміж за друга Віталія. Я приїхала до них, і ми відразу порозумілися. Віталій провів мене в той вечір додому, і ми прожили разом майже 16 років. Спочатку ми жили в гуртожитку, потім переїхали в село Нове на околиці Кропивницького. Хоча за темпераментом ми були досить різні, я спокійна, а він запальний і Трохи імпульсивний — ми чудово доповнювали один одного. Він був надзвичайно люблячим чоловіком і батьком. Я народила обох дітей — Вікторію в 2009 році, а Владислава — через кесарів розтин, і Віталій весь час був поруч зі мною, — пригадує його дружина Оксана.
Своє рішення про мобілізацію та службу на фронті Віталій вирішив приховати від дружини. Пройшовши ВЛК та всі необхідні процедури в ТЦК, влаштувався на бригаду і лише у жовтні 2022 року повідомив її.
“Він міг відмовитися від служби в Збройних силах України, але зробив інший вибір. Віталій знав про значну нестачу медичних кадрів на фронті. 18 жовтня він сказав мені, що наступного ранку його відправлять. Ніяких особливих приготувань не було — він тихенько все організував, і нам довелося просто змиритися. Це було величезне здивування і шок, тим більше, що 19 жовтня був день народження Вікторії. Природно, як дружина, я намагалася переконати його в протилежному… Проте того ранку відсвяткували день народження нашої доньки з подарунком — планшетом, а він майже на два роки пішов у невідомість», — ділиться Оксана.
«Спочатку я разом із синами воював у самохідно-артилерійському дивізіоні 56-ї омбр, служив механіком-водієм 122-мм САУ 2С1 «Гвоздика». Пізніше до нас приєднався Віталій, тому що я був там як представник бригади, і в листопаді під танковим обстрілом Павло був важко поранений, щоб дістати його на евакуаційному пункті, Павла прооперували в лікарні, аж поки його не перевезли в Дніпро». згадує батько.
«Тоді його першочерговим завданням було супроводжувати поранених до лікарні та вирушати на «нульову» територію зі своїм екіпажем… У мене хворе серце, тому мій син мало розповідав про те, що був свідком і пережитим. Він також утримувався від обговорень війни з родиною», – згадує батько Віталія.
Зрідка Віталій повертався на короткі перерви. З дружиною та дітьми вони насолоджувалися природою, їздили на річку на рибалку і, звісно, ночували в таборі! На пасіку бували і в батьківське село.
Часто, коли його запитували про ситуацію на фронті, він жартував у модному стилі TikTokers, мовляв, «все буде добре». Він часто виявляв бажання переїхати до бабусі, яка після війни стала дачею, щоб
Источник: www.ukrinform.ua
