Пам’яті старшого сержанта 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Артура Трофімюка Хвилина мовчання 07.07.2024 09:00 Укрінформ За життя військовий мав тричі отримати звання Героя України, нині побратими просять підтримати петицію, щоб нагороду присвоїли посмертно
Старший сержант гірсько-штурмового підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артур Трофімюк – уродженцець Волині. Хлопець народився та жив у селі Сокиричі Луцького району. Там закінчив школу, далі навчався в Одеському військово-морському ліцеї. Уже в 19 років підписав контракт зі 128-ю ОГШБр. Відбув дві ротації в зоні ООС, швидко доріс до командира відділення – головної командної одиниці на полі бою.
– Перший бій повномасштабної війни підрозділ Артура дав 25 лютого 2022 року поблизу Мелітополя, – розповідають у пресслужбі 128-ї ОГШБр. – Штурмовики зупиняли ворожу колону, яка чисельно переважала їх у кілька разів. Під час бою в однієї з БМП заклинило гармату, Артур заскочив всередину, вручну розблокував її та розстріляв російський БТР. А коли БМП пошкодили, боєць знищував росіян зі снайперської гвинтівки СВД.
У наступні дні штурмова рота прийняла ще кілька важких боїв, під час яких росіяни переважали у сім-десять разів.
Як розповідають у бригаді, в одному з таких боїв Артур особисто знищив три танки Т-72 із російської колони. Хоча підрозділ не мав тоді сучасної натівської зброї й воював старою “радянською”.
Після стабілізації лінії фронту в березні-квітні 2022 року бригада почала локальні наступи й звільнила кілька сіл на Запоріжжі. Артур особисто вів бійців на штурми, йшов попереду, на нього рівнялися набагато старші військові, кажуть у бригаді. Показовий факт: командування часто тримало відділення Артура Трофімюка як козир і кидало хлопців у бій у вирішальний момент, щоб переламати ситуацію.
– Як кажуть бойові побратими Артура, коли починається бій, часто виникає хаос, ніхто нічого не розуміє: звідки вогонь, де ворог. У такі моменти дуже важливо, чи зможе командир взяти ситуацію в свої руки. Артур міг. Коли було дуже важко, він віддавав команди, з’ясовував, хто загинув, хто поранений. Сам доповідав, стріляв. Таких високопрофесійних військових дуже мало, – кажуть у пресслужбі бригади.
Розповідають історію, як під час визволення Херсонщини восени 2022 року Артур виконував обов’язки командира взводу, який вибув через поранення. Він і командував, і вів вогонь, і витягував поранених. Під час одного зі штурмів разом із трьома бійцями непомітно обійшов ворожу вогневу точку, яка була професійно укріплена, і знищив ціле відділення росіян. В іншому бою швидко зорієнтувався і одним пострілом із гранатомета спалив російський БТР, що раптово вискочив на позиції сусіднього підрозділу.
Тоді Артур отримав контузію й перше поранення – осколок влетів йому під бронежилет у спину. Він мав право на евакуацію, але нічого нікому не сказав, а відпрацював до кінця бою. Зізнався про поранення тільки після відведення роти, коли зняв бронежилет. Категорично не хотів їхати до шпиталю, довелося відправити його туди наказово. А після лікування відмовився від реабілітації, щоби швидше повернутися в стрій. Це був справжній лідер, на нього рівнялися всі бійці.
У бригаді розповідають, що після успішного контрнаступу 128-ї бригади на Херсонщині командування запропонувало штурмовим підрозділам, що особливо відзначилися, вибрати кандидатуру на звання Героя України. Усі одноголосно висловилися за Артура Трофімюка. Утім, державного відзначення військовий тоді так і не отримав.
У грудні 2022 року, під час боїв за Бахмут, Артур продовжував виконувати обов’язки командира взводу. В тих боях отримав важку контузію, але знову відмовився від шпиталю. А коли підрозділ виводили до Соледара, особисто під вогнем завів заміну без жодних втрат.
Артур Трофімюк загинув навесні 2023 року. Тоді його гірсько-штурмова рота утримувала на околиці одного з населених пунктів на Запоріжжі крайні рубежі, що кілька разів переходили з рук у руки. Локація була добре пристріляна, а через особливості ландшафту росіяни могли непомітно підібратися до наших траншей на 150 метрів.
16 квітня Артур перевіряв місцевість за крайніми точками, – він завжди був там, де найнебезпечніше. Потрапив під вогонь ворожого снайпера. Боєць загинув від кульового поранення в голову… Артурові було лише 22 роки…
За словами бойових побратимів, військовому мали дати звання Героя України і за Запоріжжя, і за Херсон, і за Бахмут. Артур ніколи не падав духом і був прикладом для всіх.
На сайті Президента України зареєстрована петиція, аби присвоїти це звання Артурові Трофімюку посмертно. Наразі зібрано понад 24 тисячі із необхідних 25000 голосів. Підтримайте петицію своїм голосом.
Честь і шана Герою!
Фото: Інстаграм baeva_veronika_, пресслужба 128-ї ОГШБр
Пам'ять Волинь Війна Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua
