Пам’ять старшини Костянтина Друзь (позивний «Ас») Хвилина мовчання 20.03.2025 09:00 Укрінформ Пишався тим, що служив і воював в «Азові»
Костянтин Друзь присвятив себе захисту Батьківщини у складі «Азову» у 18 років. Він втілив сутність воїна: цілеспрямований і рішучий. У перші тижні Великої війни він приніс найвищу жертву під час оборони Маріуполя – міста, якому він служив, якому плекав і в якому бачив майбутнє.
Костянтин народився 1 лютого 2000 року в Рівному. Навчався в «Школі-ліцеї» № 12. Захоплювався спортом: займався боксом, боротьбою, кікбоксингом, часто відвідував спортзал. Батьки сподівалися, що син після 9 класів продовжить навчання в місцевому автотранспортному технікумі. Вони зібрали необхідні документи і мали намір подати їх до приймальної комісії, але по дорозі він передумав.
Костянтин повернувся до школи, але після закінчення 11 класу знову не виявив бажання нікуди вступати. Родичі бажали йому здобути вищу освіту, пропонуючи як закордонні, так і місцеві університети. Однак у нього були свої плани: юнак рвався в доросле життя вступити до лав спецназу «Азов».
1 лютого 2018 року Костянтину виповнилося 18 років, а в березні він повідомив рідним про намір піти на службу в «Азов». Перед тим, як вирушити до Маріуполя, він пройшов медогляд у Рівному та Києві.
Костянтин підписав трирічний контракт із Збройними силами України. Згодом закінчив Військове училище імені полковника Євгена Коновальця, де отримав звання молодшого сержанта, а згодом старшини.
“Пам'ятаю, повертався мій Костя з військового училища, де проходив навчання, з великим багажником. Одного разу я йому випрала футболку, а він вийшов на балкон, озирнувся, повернувся до мене і зауважив: “Футболка неправильно висить. Напис “Азов” має бути видно людям, подивіться на вулицю, вони повинні це побачити”. Він дуже пишався «Азовом», – згадує мати Героя Надія Василівна.
Згодом він став інструктором, навчаючи новобранців. Він надзвичайно пишався цією роллю – здійсненням своєї мрії стати одним із командирів.
«Ас» брав участь в АТО/ООС. Він приховував своє військове життя від родини. Він надіслав своїй матері відео, на якому навчає новобранців. — Не будь з ними суворим, — порадила синові Надія Василівна. «Я бачу, що ти підвищуєш голос». Він просто посміхнувся на її коментар: “Мене так не вчили! В армії обов'язково дисципліна. Мені теж було нелегко спочатку. Але з мене зробили хорошого солдата”.
Востаннє Костянтин брав відпустку на 10 днів 9 листопада 2021 року, після чого повернувся до Маріуполя.
З 24 лютого 2022 року разом із побратимами захищав місто, дислокувався на блокпосту Волноваха-Маріуполь – одному з найскладніших місць у перші дні оборони від росіян. 12 березня 2022 року 22-річний сержант разом із братом намагалися відремонтувати пошкоджену радіостанцію. Над ними завис безпілотник, і незабаром вони потрапили під мінометний вогонь. Після обстрілу вони втратили зв'язок. Бійці були всього за кілька метрів від бетонного укриття…
Лише через 8 місяців після смерті Костянтина спочили на кладовищі «Нове» у Рівному. 19 листопада 2022 року він був похований разом із своїм найближчим другом Віталієм Семчуком, також «азовцем», який поліг у Маріуполі.
У захисника залишилися бабуся, батьки, брат, сестри, тітка.
«Костя був справжньою людиною, другом і братом, високопринциповою людиною з добрим і щирим серцем, він був надзвичайно відданий своїй службі і робив усе можливе, щоб захистити нас від ворога», — ділиться його сестра Юлія.
Указом Президента України Костянтина Друзь посмертно нагороджено орденом «За мужність» ст.
Источник: www.ukrinform.ua
