Пам'яті сапера Богдана Лягова (позивний “Аполлон”) Хвилина мовчання 01.03.2025 09:00 Укрінформ “Мужність не здають” – таку фразу було написано на його автоматі
Дев’ятнадцятирічний доброволець батальйону «Братство» Богдан Лягов, відомий за позивним «Аполлон», загинув 25 грудня 2022 року разом із трьома однополчанами під час виконання бойового завдання в Брянській області РФ. Молодий боєць, який відзначився як у фізичній, так і в тактичній підготовці серед своїх однолітків, вирішив не здаватися і рішуче зустрів свій останній бій.
Богдан народився 11 лютого 2003 року в Жовтих Водах, що на Дніпропетровщині. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Змалку захоплювався малюванням, класичною українською музикою, спортом — став чемпіоном області з легкої атлетики. Навчався у Жовтоводському індустріальному технікумі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара за спеціальністю «Економіка підприємства». Після закінчення навчання він переїхав до Києва з бажанням відкрити швейний бізнес. Однак його плани змінив початок повномасштабного російського вторгнення.
«На диво, я залишався спокійним, одразу розуміючи, що означатимуть мої наступні роки», — міркував він після того, як прокинувся від вибухів 24 лютого 2022 року. До початку конфлікту Богдан мав амбітні плани: лише у 17 років він почав заробляти гроші на криптовалюті та розробляти Telegram-ботів, мріючи стати підприємцем.
Вибір захищати Батьківщину виникав давно: «Важко визначити, коли і чому я вирішив захищати свою країну. Це не було раптовим рішенням. У 2013 році, коли почався Майдан, а згодом під час гібридного конфлікту з Росією, я у віці десяти років відчув себе «розірваним» і серце боліло, тому що я не міг брати участь у цих подіях. Можливо, однією з причин було почуття невдоволення, я вважав, що ці події – кульмінація, а виявилося, що це лише вступ», – розповів Богдан в інтерв’ю інтернет-виданню «Жовті Води.City».
З самого початку повномасштабного вторгнення він прагнув залучитися до сил оборони України: годинами стояв у чергах на пунктах територіальної оборони, вночі ховався в бомбосховищах, щоб утримати позиції. Однак після трьох днів очікування він дізнався, що набір призупинено.
«Найбільший страх, який я відчував 24 лютого 2022 року, — це страх неможливості брати участь у війні. Я хвилювався, як я буду пояснювати своїм майбутнім дітям: «Тату, де ти був на війні?», — пояснив він пізніше після того, як таки приєднався до захисників.
Винятково мужнім воїном згадують його товариші, які присвоїли йому позивний «Аполлон».
«Дев’ятнадцятирічний хлопець воював із самого початку Великої війни. Він негайно пішов добровольцем до диверсійного загону. Лише уявіть собі кількість успішних операцій з лютого… Молодий чоловік був неймовірно сміливим. Він постійно йшов добровольцем. Незважаючи на час від часу нарікання, що через вік його часто не помічають у найскладніших завданнях, «Аполлон» залишався задоволеним. Його високо цінували. За його здібності, демонструючи одні з найкращих результатів у фізичній і тактичній підготовці, всі його однополчани погодилися, що війна – це його справжнє покликання», – поділився у Facebook брат Євген Карат.
Бойовий медик Дарина написала про Богдана в соцмережі X: «Красивий, зухвалий, гострий на язик. Йому було байдуже, чи комусь сподобатися, чи образити. Його справжньою увагою була краса у всьому».
Вона згадала, що він дуже цікавився радикальною літературою, насолоджувався фільмами Рефна і особливо захоплювався роботами Данте.
«Це був Аполлон. Світловолосий, блакитноокий, з міцною щелепою і худорлявою статурою. Форма йому пасувала. Як молоді офіцери Першої світової», – поділилася вона.
Після місячних навчань Богдана відправили в Ізюм на Харківщині, де батальйон «Братство» співпрацював з 93-ю бригадою «Холодний Яр». Пізніше підрозділ було передислоковано в Одеську область, допомагаючи прикордонникам патрулювати кордон та виявляти диверсійні групи з Придністров’я. Згодом вони виконували значні стратегічні завдання на запорізькому напрямку.
«Ми, як добровольчий батальйон, не отримуємо ні зарплати, ні пільг, ні пільг. Ми повністю залежимо від підтримки волонтерів і власних зусиль. Наша віра в Бога і перемогу тримає наш дух», – зазначив Богдан.
Юнак не був з тих, хто будував довгострокові плани. Він часто дражнив тих, хто багато говорив про майбутнє, не помічаючи того, яким делікатним і невизначеним може бути життя. Тим не менш, він дотримувався однієї мрії — після перемоги він уявляв собі подорож до південної Італії, щоб провести вечір на узбережжі Середземного моря, спостерігаючи захід сонця за келихом Brunello di Montalcino.
«Він завжди прагнув до того, чого хотів», — згадувала його мати. «А ми завжди бажали, щоб наш син знайшов щастя».
Источник: www.ukrinform.ua
