Пам’яті розвідника-добровольця Дмитра Юфимчука Хвилина мовчання 14.03.2025 09:00 Укрінформ Його бойовий шлях мав завершитися у квітні 2022 року, але Дмитро вирішив піти на фронт добровольцем
Дмитро Юфимчук народився 1997 року в селі Городище Рівненської області. Він був другим із шести братів і сестер, мав чотирьох братів і сестру. Діти поєднували міцний зв’язок і беззастережно підтримували одне одного. Змалку Дмитро допомагав матері по господарству. Закінчив місцеву школу, згодом почав працювати у Городищенській виправній колонії.
«Я працюю двірником у школі, і ми не могли собі дозволити, щоб наш син продовжив навчання. З останніх шкільних років Дмитро прагнув самостійно заробляти на життя і налагоджувати своє життя. Він ніколи не відмовлявся від роботи, брав подвійні зміни», – ділиться Оксана Юфимчук, мама Дмитра.
У виправній колонії юнак служив кухарем.
«Він не лише готував, а й плекав позитивну атмосферу серед колег, — згадує старший інспектор відділу інтендантсько-господарського забезпечення Городищенської виправної колонії Олександр Глодзь. Чимало зусиль віддав підсобному господарству. Особливу любов Дмитро мав до тварин, зокрема до коней! Завжди, коли випадала вільна хвилина, він поспішав погодувати або почистити пару наших вороних коней. Не кожен міг до них підійти, особливо жеребець, але він зустрів Дмитра з розкритими обіймами».
Колеги згадують, що Дмитро готував смачні страви, і досі говорять про його унікальний плов. Він прагнув оновити меню, співпрацюючи з ув'язненими, оскільки це спонукало їх до продуктивної праці. Коли Дмитро отримував зарплату, він думав, як порадувати братів і сестер. Він дуже відповідально ставився до свого віку і піклувався про них.
У 2017 році був призваний на військову службу до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Зрештою підписав трирічний контракт солдатом. Служив у підрозділі OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки – унікальної установи в Україні. Його роль полягала в тому, щоб діяти як імітований супротивник під час навчань. Під час відпустки він повертався додому, організовував прогулянки на конях для своєї 11-річної сестри Дар’ї, а для родини готував свою фірмову страву – фаршировані деруни.
У 2019 році Дмитро зустрів кохання всього свого життя Олену Пічкову.
«У той час він збирався підписувати контракт і жив у військовому містечку в Брюховичах, — розповідає Олена. «Ми перетнулися в місцевому парку через спільних друзів. Він постійно простягав руку, бажаючи зустрітися. Я йому кажу: «Ти молодий хлопець, а в мене є дитина». Але він наполягав, сказав, що дуже закоханий і хоче бути зі мною та моїм сином Матвієм».
Мати бійця зазначає, що Дмитро став для сина Олени справжнім батьком. Він дбав про хлопчика, навіть не дозволяв Олені лаяти його.
«Дмитро та Олена прожили разом довгий час, а в серпні 2022 року, під час війни, вони одружилися. Їхнє кохання було надзвичайним. Хлопець був молодий, але йому вистачило мужності взяти на себе обов’язки жінки з дитиною. Відтоді він швидко подорослішав. Прикро, що їм не випало мати спільних дітей… Олені зараз важко, адже вона все встигає – орендована квартира, Дитячий садок, робота, я її емоційно підтримую, як можу, Матвійко став для мене онуком», – ділиться Оксана Юфимчук, стримуючи сльози.
Військова служба Дмитра мала завершитися у квітні 2022 року, але масштабне вторгнення змінило його плани. На війну пішов добровольцем. Був у складі 214-го окремого десантно-штурмового батальйону. У березні 2023 року його відрядили в Донецьку область, на передову. Служив розвідником, проходив під позивним «Фіма».
«Він захищав нас від жахливих реалій бою. Я ледве спала вночі, завжди в очікуванні дзвінка чи повідомлення. Матвійко радісно спілкувався з татом у відеодзвінках», – ділиться дружина бійця.
Дмитро запевнив рідних, що обов’язково повернеться.
«Коли мого сина несподівано переправили зі Львівщини на схід, ми мали коротку зустріч на заправці біля траси, оскільки його транспорт їхав через Рівне. Ця зустріч була водночас складною та швидкоплинною – лише 15 хвилин. Останній раз, коли ми його бачили живим… На згадку про той момент залишилося одне фото», – розповідає мама Дмитра.
Останній бій провів 27 травня 2023 року поблизу села Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області. Герой назавжди залишиться в пам’яті у віці 25 років.
Источник: www.ukrinform.ua
