Пам’яті музиканта, стрільця-снайпера В’ячеслава Міщенка (позивний «Док»)

Пам’яті музиканта, стрільця-снайпера В’ячеслава Міщенка (позивний «Док») Хвилина мовчання 29.07.2024 09:00 Укрінформ Добровільно перейшов із роти охорони в бойову бригаду

44-річний стрілець-снайпер Першої окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна В’ячеслав Міщенко загинув 16 травня 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу в Троїцькому на Луганщині.

«Мій однокурсник Слава Міщенко загинув у бою за декілька днів до свого 45-річчя. Славко був людиною талановитою і обдарованою. Грав на гітарі, співав, писав вірші і пісні, малював, захоплювався туризмом, альпінізмом, східною філософією… Після випуску з універу ми нечасто спілкувались, зустрічі були більш випадкові, ніж систематичні, але були. І ось його не стало. Його буремна душа відправилась до Господа. Там і побачимось, Слава, там і побачимось», – написав про загибель В’ячеслава його товариш.

Усі, хто знали героя, діляться, що він був багатогранною та надзвичайною людиною, відомою далеко за межами свого Житомира. В’ячеслав не любив рутини, тому постійно вдосконалювався і відкривав нові горизонти.

Після закінчення школи В’ячеслав Міщенко здобув освіту за спеціальністю «Біологія та хімія» в Житомирському державному університеті ім. І. Франка й працював у сільській школі. Та згодом вирішив змінити життя й поїхав на роботу в Німеччину, де заробив гроші на започаткування власного бізнесу. Після повернення у Житомир чоловік відкрив виробничо-рекламну компанію.

– Слава був веселий, дуже добрий, харизматичний, красивий і мав неймовірне почуття гумору, – розповідає дружина воїна Ольга Міщенко. – У ньому поєднувалися дуже різні сторони, чим він мене завжди вражав. У 18 років він став відданим Крішні, але не прийняв ініціацію, бо вважав, що недостойний цього, хоча, як на мене, був найдостойнішою людиною. А ще захоплювався аюрведою, став першим популяризатором астрології «Джойтиш» у Житомирі та цікавився історією України. При цьому він був творчою особистістю, панком, майстром спорту зі скелелазіння, викладачем комп’ютерної академії.

В’ячеслав із 18 років писав вірші, майже всі з яких покладені на музику та стали піснями. Він був переможцем різних творчих конкурсів, зокрема, лауреатом Всеукраїнського фестивалю «Червона рута – 2001». Музикант також відомий як фронтмен гурту «Битий Жак».

– Якщо чоловік ставив собі якусь мету, то йшов до неї і досягав успіху, – згадує дружина. – Так він сам за допомогою посібника навчився грати на гітарі. Якось Слава зацікавився Польщею, бо мав польське коріння по маминій лінії, і за три місяці вивчив польську мову. Він не міг сидіти на одному місці і любив подорожі.

За її словами, В’ячеслав також хотів зняти документальний фільм і навіть почав шукати грантові можливості для цього. Він самостійно вивчав монтаж і створив кілька відео про свою сім’ю.

В’ячеслав Міщенко не залишався байдужим до подій, які відбувалися в Україні. У листопаді 2013 року він разом зі своїм гуртом «Битий Жак» виступив у центрі Житомира на знак протесту проти згортання євроінтеграційного курсу України. Потім чоловік їздив на Майдан у Київ. Ольга досі береже щит, який він виготовив собі, аби оборонятися від правоохоронців, та знайдений ним у Києві прапор України.

Друзі В’ячеслава пригадують, що він хотів долучитися до Збройних сил ще у 2014 році. Тоді вони його відмовили, апелюючи до того, що його дружина вагітна.

Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік поїхав на роботу, а потім у ТЦК й повідомив дружині, що йде в територіальну оборону. Згодом Ольга дізналася, що В’ячеслав підписав контракт зі Збройними силами. Спочатку він був у роті охорони й виконував завдання на Житомирщині. Весь час він просив, аби дружина шукала йому в інтернеті книги про військову справу, і вивчав їх, коли мав можливість.

– На початку квітня 2022 року Слава сказав мені, що написав заяву про переведення у бойову бригаду. Він говорив, що не розуміє, чим тут займається, що робить замало, і вважав, що може більше. На війні чоловік став дуже зосередженим, спокійним і цілеспрямованим. Він ніколи не нив і не скаржився. Ми вірили, що з ним усе буде добре, бо Слава завжди вибирався з будь-яких труднощів. Він попросив купити тепловізор та глушники, які я передала йому разом із малюнком нашого сина. Малюнок невдовзі повернули мені закривавленим, бо Слава тримав його біля себе.

В’ячеслав дістав поранення під час виконання бойового завдання, а коли друг кинувся його рятувати, загинули обоє.

Ще до війни чоловік просив, аби його кремували. Тож рідні виконали волю Героя. Його прах покоїться на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У воїна залишилися мама, дружина і троє дітей.