Пам’яті морського піхотинця Валентина Золовського Хвилина мовчання 03.07.2024 09:00 Укрінформ Зробив усе можливе, щоб після повномасштабного російського вторгнення потрапити до війська
Валентин був добровольцем. Він любив Україну, мріяв жити, працювати і реалізуватися у своїй державі.
Хлопець народився у 1994 році в селі Ялтушків, що на Вінниччині. Закінчив місцеву загальноосвітню школу і вступив до Вінницького медичного коледжу ім. академіка Д. К. Заболотного. Так сталося, що працював не за фахом, – після закінчення коледжу влаштувався на роботу в мережу ломбардів у Києві. За успішну роботу його підвищили до керівника регіонального центру. Так він стартував у дорослому житті.
Близькі, друзі та родичі Валентина розповідають, що він був дуже позитивним, добрим, постійно усміхався. Був готовий віддати все, аби допомогти іншим.
– Навіть коли йому було дуже важко, ніколи не показував це іншим. Усе тримав у собі. Я не раз пропонувала сину поїхати разом працювати за кордон. Він завжди відповідав: «Мамо, для чого мені чужа країна. Я з України нікуди не поїду. У мене тут друзі, робота, моє життя. Я –український». У нього навіть не було закордонного паспорта, – розповідає мама Альона Валентинівна.
Цього не змінило і повномасштабне російське вторгнення. Після 24 лютого 2022 року він активно допомагав знайомим вивезти сім’ї за кордон. Але сам щоразу повертався.
Валентин намагався вступити до лав ЗСУ, але йому відмовляли: за станом здоров’я він навіть не служив строкову службу і не мав жодного військового досвіду. Через деякий час хлопець приїхав на малу Батьківщину, до Ялтушкова, щоби піти в ЗСУ звідси. Проте у місцевому ТЦК йому також відмовили.
Утім, Валентина це не зупинило, він утретє спробував потрапити до війська, – вже через Вінницький ТЦК. І таки домігся свого. Його мобілізували і направили на навчання до Кам’янця- Подільського.
– Ми його таким твердим у своєму рішенні ніколи раніше не бачили. Пробували відмовити, проте він був непохитним. Нам залишилось лише благословити його та молитись, – пригадують дідусь та бабуся захисника.
Після навчання Валентин служив у Миколаєві, в морській піхоті. Так сталося, що під час бойових дій хлопець невдало стрибнув до окопу та пошкодив меніски на обох ногах. Його доправили до госпіталю і зробили кілька операцій. Найбільше Валентин тоді хвилювався, що його «спишуть»…
Після лікування на деякий час відпустили додому, для реабілітації. Проте він не добув відведеного на неї часу і повернувся до своєї військової частини. Валентин казав тоді: «Мамо, я не можу так. Там – мої хлопці, а я тут відпочиваю. Мені потрібно їхати».
Спочатку його залишили служити у частині через стан здоров’я. Але у березні 2023 року Валентин за власним бажанням відбув на передову до Запорізької області.
Мама морпіха згадує, що син ніколи не розповідав їй, як йому воюється: «Завжди казав, що у нього все добре. А одного разу набрав мене та попередив, що з ним не буде зв’язку біля 15 днів. Просив не хвилюватись. Хто ж знав, що це – наша остання наша розмова».
Валентин Золовський, матрос 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил України, загинув 6 червня 2023 року під час ведення бойових дій в населеному пункті Левадне Запорізької області.
– Кажуть, що у кожної епохи – свої Герої. Мій брат, Золовський Валентин, став Героєм нашого часу. На превеликий жаль, він загинув… Не вийшов зі свого останнього бою. Він не став на коліна. Зробив усе, щоб не вмерла Україна! Згадую, як із перших днів війни Валік, не задумуючись, «штурмував» двері військкоматів, аби долучитись до захисту Батьківщини. Він був людиною, яка точно заслуговувала продовжувати рід український, бути нашим майбутнім, творити Україну… Натомість свідомо віддав своє життя за неї, за всіх живих і ненароджених, щоб жили, не вмирали, не гинули від бомб і артобстрілів, не були розстріляні в кімнатах тортур, у концтаборах, створених орками на нашій українській землі. Щоб народжували і просто були, – розповідає про свого брата молодша сестра Анна.
Вона каже, що Валентин обіцяв своїм рідним: усе буде добре. Він вірив у перемогу України навіть у найскладніші періоди. І зробив задля цього усе, що зміг.
Світла пам'ять Герою!
Фото з сімейного архіву
Пам'ять Вінниччина Війна Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua
