Пам’яті Героя України, пілота Дениса Василюка (позивний «FLASH»)

Пам’яті Героя України, пілота Дениса Василюка (позивний «FLASH») Хвилина мовчання 09.12.2024 09:00 Укрінформ Ціною власного життя врятував побратимів на передньому краї

17 травня 2024 року начальник штабу – перший заступник командира авіаційної ескадрильї підполковник Денис Василюк загинув у нерівному повітряному бою на Харківському напрямку. Він був одним із найкращих пілотів винищувальної авіації Повітряних Сил ЗСУ.

Денис народився 17 січня 1993 року у Джанкої. Дитинство проходило поблизу аеродрому, тож часто випадала нагода спостерігати за літаками. В шкільні роки хлопець грав на гітарі, полюбляв гірський туризм, пробував себе у боксі та вісім років присвятив бальним танцям. Але вирішив стати льотчиком і вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, перед Денисом постав вибір: лишитися з родиною і друзями у Криму чи переїхати до материкової України.

«Знаю, що він любив Україну і до останнього вірив у перемогу», – розповідає дружина Дениса Владислава.

З 2014 року пілот служив у лавах 831-ї бригади тактичної авіації у Миргороді. Через два роки змінив навчальний літак на бойовий Су-27. Брав активну участь в операції Об’єднаних сил, став ветераном бойових дій.

Поміж бойових вильотів, на Великдень 2016 року, Денис познайомився з майбутньою дружиною. Того дня, просто посеред вулиці, Денис вирішив навчити Владиславу танцювати вальс. Дівчина згадує, що тоді було відчуття, ніби вони знайомі тисячу років – так було просто та легко разом. Стосунки розвивались, вже наприкінці осені закохані жили удвох, а через рік вперше разом вирушили підкорювати Карпати. Мандри стали їхнім спільним захопленням.

«Коли ми в 2017 році вперше поїхали в Карпати, Денис просто закохався в них. Ми тоді підкорили Перший Жандарм (гора), це було для мене тяжко, але з його підтримкою ми змогли. Любили бути в компаніях. Денис завжди займався шашликом, це для нього наче ритуал. Любили їздити у столицю… За 9 років спільного життя ми не придбали ні машини, ні квартири, але у нас залишилось дуже-дуже багато яскравих емоцій та теплих спогадів. Зараз я розумію, що ми все робили правильно. Ми жили…», – згадує Владислава.

Мужній, турботливий і сильний – цими трьома словами описує коханого дружина: «Він був доброю людиною, яка піклувалась про всіх, не лише про мене».

У 2021 році, коли контракт зі Збройними силами закінчився, Денис із дружиною планували поповнення в сім’ї, хотіли проводити більше часу разом. Це було нелегке рішення, бо хлопець дуже любив небо, але йому було цікаво пожити цивільним життям, спробувати сили у новій професії. Після навчання на курсах, за 5 місяців до повномасштабного вторгнення він працював в IT-сфері.

24 лютого 2022 року Денис повернувся до війська. З початку повномасштабного вторгнення РФ він виконував бойові завдання на всіх напрямках фронту: перехоплював повітряні цілі, знищував дрони, крилаті ракети і ворожі засоби ППО, техніку та живу силу противника. Брав безпосередню участь у звільненні острова Зміїний, де протидіяв ворожим винищувачам. Під час Великої війни здійснив 94 бойові вильоти. Став повним кавалером ордена «За мужність».

Свій позивний «FLASH» Денис отримав, коли виконував бойове завдання в районі Краматорська. В борт його літака влучила блискавка, вийшла з ладу навігація, але пілоту вдалося посадити літак на аеродромі без датчиків. Він був швидкий, немов блискавка. Було безліч ситуацій, коли за ним полювали ворожі літаки, засоби протиповітряної оборони, але йому завжди вдавалось маневрувати від небезпеки.

Востаннє Денис і Владислава бачились 15 травня 2024 року. Хлопець приїхав додому лише на дві години й увесь цей час вони проговорили.

«Ми мали традицію перед сном обмінюватись смс: він писав «Кохання?». Я відповідала: «Назавжди». І Денис завжди продовжував: «І навіть більше». Зараз ці слова вже сприймаються по-іншому. Хоч його фізично нема поруч, але я відчуваю його присутність», – згадує Владислава.

17 травня вони знову мали зустрітися в Миргороді. Цього дня був ювілей мами Дениса. Однак замість звичного повідомлення від чоловіка, що він повернувся із завдання, його кохана отримала дзвінок… Його збили.

31-річний Денис Василюк загинув на одному із найгарячіших напрямків фронту. В борт літака влучила російська ракета. В останні хвилини він скинув на ворога дві авіабомби, врятувавши цим піхоту.

«Безстрашний і незламний. Ми втратили не просто льотчика, а й надійного бойового побратима, друга та просто чудову і яскраву людину. Денис Олександрович – пілот винищувальної авіації Повітряних Сил ЗС України, справжній професіонал своєї справи», – повідомили побратими з 831-ї бригади тактичної авіації.

«Денис любив свою родину, свою службу, своє, наше українське небо… Друже, ти назавжди в строю бригади тактичної авіації! Співчуття рідним Дениса! Льотчики не вмирають, вони залишаються навіки в небі!», – написали у бригаді Повітряних Сил.

«Денис здійснив близько сотні бойових вильотів, неодноразово виводив техніку з-під удару ризикуючи своїм життям. Він не боявся складних завдань, був прикладом для багатьох. FLASH щоразу рвався у небо, бо знав, що його виліт – це знищені вороги і їхня техніка», – згадують побратими офіцера.

«На 40-й день мені видали документацію польоту із його підписом. Він знав, що це дуже небезпечне завдання. Його останніми словами авіадиспетчеру були «Я танцюю», що на сленгу льотчиків означає «Я маневрую від ракет». Після цього зв'язок перервався назавжди. Коли Дениса знайшли, його рука була на штурвалі. Він до останнього захищав українське небо», – розповідає Владислава.

За особисту мужність і героїзм указом Президента України підполковнику Денису Василюку присвоєно звання Героя України (посмертно). Цю нагороду отримала Владислава.

Останню шану захиснику віддали 21 травня 2024 року. Поховали Дениса Олександровича на Алеї Героїв у Миргороді. У нього залишилися батьки, брат і дружина.