Пам’яті фельдшера та кулеметника Віктора Пасічника (позивний «Ведмідь») Хвилина мовчання 30.03.2025 09:00 Укрінформ У складі батальйону «Госпітальєри» з 2014 року рятував українських воїнів.
«На щиті тернополяни вітали 31-річного фельдшера батальйону «Госпітальєри» Віктора Пасічника, який став учасником у 2014 році. Частина початкового складу нашого батальйону. Нагороджений орденом «За мужність». фізичний ворог, який намагався забрати бійців. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять про нашого товариша, рятуючи інших, – зазначила народний депутат України, командир батальйону «Госпітальєри».
Віктор народився 5 березня 1993 року в селі Саранчуки Тернопільської області. Після закінчення навчання вступив до Тернопільського технічного університету за спеціальністю «інженер-механік». У 2014 році, ще будучи студентом, пішов добровольцем на війну і приєднався до госпітальєрів. На той час йому був лише 21 рік.
В АТО «Ведмідь» брав участь у боях під Савур-Могилою Донецької області, а також за міста Карлівка, Піски, Тоненьке, Водяне та Станиця Луганська.
«У мене не було розкоші вирішувати – йти чи не йти. Я знав, що буде війна, і я піду в армію. Я шукав готовності більше, ніж вибору. Тому рішення було прийнято не в той момент, воно було прийнято давно, коли мій характер тільки формувався», – пояснив Віктор.
Чоловік воював на сході України до 2016 року, а після демобілізації знайшов роботу за кордоном, об’їздивши майже всю Європу, останню посаду отримав у Бельгії.
Перед початком повномасштабної війни Віктор повернувся додому у відпустку. Після 24 лютого 2022 року захисник знову взяв до рук зброю. Увійшов до складу 67-ї окремої механізованої бригади ДУК «Правий сектор». Служив кулеметником роти вогневої підтримки батальйону імені Тараса Бобанича. У 2022 році звільняв Київську та Чернігівську області, брав участь у боях за Харківську область, воював у Серебрянському лісі на кордоні Донецької та Луганської областей.
“Я не сумніваюся в перемозі України. Я вважаю, що ми вже перемогли, тому що ми продемонстрували світові, хто ми є, і показали ворогу, що ми можемо захищатися. Я бачу, як кожен свідомий українець пройшов українізацію. Тому я не сумніваюся в нашій перемозі”, – зауважив “Ведмідь”.
Проте 9 вересня 2024 року захисник загинув у бою на Донеччині…
Поклонитися воїну зібралися рідні, друзі, побратими, односельці.
«Якби ти не знав «Ведмедя», то не міг би зрозуміти, що таке справжня доброта, щирість, мудрість, творчість, сила, любов, дружба. Молодіжні табори, мандрівки, школи, вечори під гітару. Піски, Савур-Могила, Київщина, Ізюм, Бахмут, Торецьк, Оріхово-Василівка, Часів Яр та багато інших куточків міста. Донбас, який ми разом пройшли… Ми всі визнавали Віктора джерелом добра, як людину, яка здійснила визначні вчинки, він був взірцем відваги, серцем нашого підрозділу, без якого ми б могли нормально дихати», – поділився про бійця його командир Назар Сарабун.
«З Віктором ми познайомилися у 2023 році в Лимані. Ходили до хлопців, і коли «Ведмідь» грав, я зрозумів, що атмосфера на весь вечір була ідеальна. У ній було стільки життя», – згадує капелан Ярослав Яготін.
«Він був глибоко турботливою особистістю, готовий віддати душу, щоб дарувати щастя іншим. Найбільшу радість приносив бадьорість оточуючих. У бою на нього завжди можна було покластися. Ти знав, що незважаючи на обставини він буде поруч», — додав його товариш із позивним «Грім».
Ще за життя Віктор Пасічник отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Воїна поховали на Алеї Героїв на вул
Источник: www.ukrinform.ua
