Пам’яті сержанта ЗСУ, учасника Революції Гідності Остапа Іськіва Хвилина мовчання 21.11.2024 09:00 Укрінформ Він казав, що «не так страшно зустрітися з ворогом, як страшно не виконати завдання»
Остап Іськів загинув 7 лютого 2024 року від вибухової травми під час виконання бойового завдання в селі Граничне Новомиколаївської громади Запорізької області.
До війни долучився добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення росіян. У складі 33-ї окремої механізованої бригади ЗСУ був оператором безпілотних літальних апаратів.
Сержант Остап Іськів на війні мав позивний "Харлі", у Пласті – "Ізя".
– Він був сином одного із перших активістів-рухівців Всеволода Іськіва. Пластував орієнтовно у 1993-1995 роках у Львові в гуртку "Фенікси" 41-го куреня ім. Тараса Бульби, – написав про Остапа історик, пластун Юрій Юзич.
Хлопець навчався у кількох школах Львова, проте закінчив ЗОШ № 76. Паралельно навчався в художній школі.
Згодом Остап вступив на кульову стрільбу до Львівського державного університету фізичної культури, де провчився рік. Відтак вирішив навчатись на факультеті міжнародних відносин у Львівському національному університеті ім. І. Франка, який закінчив у 2002 році.
Захоплювався активним туризмом, кульовою стрільбою, їздою на мотоциклі.
Згодом зареєструвався приватним підприємцем та займався ресторанним бізнесом. Став співзасновником культового львівського пабу «Фест». Мав цех із виготовлення меблів.
Остап був активним учасником Революції Гідності та боїв на Грушевського у лютому 2014 року.
Друг Остапа Всеволод Поліщук згадує про ті часи:
– У мене якось не склалося з фотками з Майдану. Є лише дві та й ті повністю розмиті. А оце побачив у Михайла Лемака і випросив собі. Навіть не фото, а скріншот з його Інсти за 2014 рік. Зате за тим фото ціла історія про те, як ми їздили по околицях Києва шукати не закриті магазини піротехніки, а Остап майстрував ракетниці і лазив з ними на барикаду на Грушевського.
Пам'ятаю я, наприклад, перше грудня 2013 року, коли я трохи захопився ідеєю пояснити людям, котрі йшли на Банкову, що там робиться щось не те, і мене витягнули звідти за шкварку буквально за годину до того, як "Беркут" почав побоїще. Або як пізніше під судом біля Львівської площі, коли беркути почали подаватися вперед (як з'ясувалося, лякали), мене, знаючи про мої проблеми зі здоров'ям, просто посунули за спини в другий ряд. І скільки ще історій за наступні десять років.
Станом на початок 2022 року в Остапа якраз налагодився енний бізнес. Михайло керував одним з потенційно найцікавіших об'єктів Львова. А от нині зранку трішки щось допомагав Михайлу з його непростою роботою у Херсоні. А потім купував всілякі штуки для Остапа, який десь на Запоріжжі й літає, і вчить, і сам виготовляє боєприпаси, і дбає побратимам за авта, буси, шини і всіляке таке. Бачу від них повідомлення – кидаю всі інші справи».
Цей пост Всеволод написав до Дня свободи та гідності восени 2023 року. До загибелі Остапа у лютому 2024 року ще лишалося три місяці. Коли друг дізнався про неї, пише, що кілька днів не міг це прийняти.
– Кілька днів я не міг ні прийняти, ні скласти це в слова. Хай вибачать усі, кому я так і не відповів на питання в месенджерах, я просто не міг написати: "Так, Остап загинув". Двадцять сім років дружби, це вже відчуваєш, ніби людина завжди поруч. У мене є колеги, які ще не народилися, коли ми з Остапом перший раз посварилися "назавжди", а через кілька днів з нагоди примирення запивали розбавлений спирт "Юпі". Нас часто приймали за братів, і десь ментально так і було, двоє чуваків, які дивляться на світ схоже, тільки один під кутом "аби не гірше", а другий "могло б бути краще", – написав він у Фейсбуці.
За його словами, Остап завжди поєднував море смішних історій і почуття гумору з таким собі чи то песимізмом, чи то з реалізмом. Але зате він був завжди готовий до всього, і до війни також. У Пласті і в Козацтві, навчаючись кульовій стрільбі, лізучи на найскладніші гори чи в бійку один на вісім. Встаючи в перший ряд протесту першого дня на Банковій у 2004 році (ще тоді він казав, що тим не обійдеться, і що свобода коштує крові). У 2013 році одним з перших поліз на барикаду на Інститутській, а у 2014 році – на барикаду на Грушевського. Навесні 2014 року писав скарги на військкомат, де загубили його справу. У лютому 2022 року справу відновили за кілька днів. Він зі своїми дронами захищав кордон на Сумщині, але при першій нагоді перевівся туди, де гарячіше – в степи Запоріжжя, пригадує його друг.
– Ми не завжди про все знаходили спільну мову, але кілька разів у житті саме в Остапа я знаходив прихисток, без умов і без дати виїзду з квартири. Йому можна було подзвонити про допомогу о третій ночі, і ту допомогу отримати. Якось в розпал Святвечора ми телефонували Остапу, бо різдвяного ранку не було кому завезти кілька бідонів борщу через усе місто в церкву на благодійний обід, і він поїхав. З Остапом я знав, що якщо він матиме можливість, то він це зробить. По-своєму, як вміє тільки він, деколи найскладнішим з можливих шляхів. Це він міг скласти дрон з гівна і палиць, покурити, подумати, а тоді розібрати і скласти з того ж два… І таке саме з компом, чи ремонтом у квартирі, чи з цілим пабом… Дякую тобі, друже, за всі твої складні шляхи. Певен, де б ти зараз не був, там нікому не буде нудно, – написав Всеволод Поліщук про друга.
У Остапа Іськіва залишились батьки, донька та її мама Юлія. Поховали воїна у Львові.
Історик, пластун Юрій Юзич наводить цитату Остапа:
– Торік восени, коли збирав кошти на автівку для свого підрозділу, написав: "Не так страшно зустрітися з ворогом, скільки страшно не виконати завдання". Співчуття рідним і близьким. Вічна шана оборонцю!
1 жовтня 2024 року, в День Святої Покрови, у львівській середній школі №34 ім. М. Шашкевича відбулися траурні урочистості та відкриття меморіальної таблиці загиблому на фронті випускнику Остапу Іськіву. Про це написав його батько Всеволод у Фейсбуці.
На мітинг вийшла вся школа, батьки, жителі мікрорайону, актив Львівського крайового Братства учасників національно-визвольної боротьби, ветерани Львівської організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, пластуни і волонтери. Після Гімну України молебень провів отець Ростислав Будзан із храму Св. Юра, він же і освятив меморіальну таблицю.
– Дякую директорці школи Ользі Філіпишин і всім, хто причетний до відкриття цієї таблиці. Зокрема, завдячуємо вчительці англійської мови Анчарській Ярині, яка волонтерила з Остапом і долучилася до виготовлення таблиці. Прислав вітання з фронту бойовий побратим Остапа Петро Лоза. А в музеї Митрополита Андрея Шептицького прикріплено четвертого ангелика на честь загиблого Остапа Іськіва, – написав батько про загиблого сина.
Честь! І вічна слава Воїну!
Фото: Фейсбук-сторінка Остап Іськів, Фейсбук-сторінка Юрій Юзич, Фейсбук-сторінка Всеволод Іськів
Пам'ять Пластуни Війна Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
