Памʼяті нацгвардійця Дмитра Головка Хвилина мовчання 08.07.2024 09:00 Укрінформ Син ніколи не побачить свого тата-Героя
Від початку 2014 року Дмитро Головко проходив службу у складі Національній гвардії України. З початком російського вторгнення в Україну став на захист Батьківщини. Загинув 16 березня 2022 року поблизу села Мощун Київської області в результаті вогнепального поранення, коли колону, в якій він перебував, обстріляли окупанти.
Дмитро народився у 1997 році в Ланівцях на Тернопільщині. Після одруження мешкав із дружиною і сином в Ірпені на Київщині. Малюк, на появу якого так чекало подружжя, народився передчасно. Тато ще встиг побачити свого первістка. Невдовзі малий Ярчик захворів на ковід, його із мамою поклали до лікарні. А в Україні почалось повномасштабне вторгнення РФ, і 25-річний нацгвардієць став на захист Батьківщини…
«Колону, в якій був Дмитро Головко, обстріляли рашисти. Розпізнавали убитих бійців Нацгвардії деяких тільки за іменними жетонами і робили тест на ДНК, – поділилась редакторка газети «Голос Лановеччини» Наталія Гамера. – На жаль, Дмитро сильно обгорів. Його мама, повернувшись в Україну, здала аналіз і чекала на тіло сина, щоб поховати по-християнськи. В гіркому очікуванні минув не один місяць…».
Пані Наталія стала однією з волонтерок, які забирали родину Дмитра до родичів на Тернопільщину. Забирали із лікарні, де лікарі боролись за життя малого. Звідси – до Польщі. Там дружина Дмитра дізналась, що її коханого вже немає серед живих…
«Активний, щедрий, щирий, у дитинстві, як і всі хлопчаки збитошний, але дуже вірний, надійний і порядний», – таким запам’ятали Дмитра друзі.
Молодшого сержанта Національної гвардії України Дмитра Головка, який загинув на Київщині 16 березня 2022 року, зустріли в Ланівцях зранку 24 травня. Тут його провели в останню путь. У Лановецькій громаді оголосили жалобу за загиблим героєм. Його дружина і син зараз у Польщі, вони не змогли попрощатися із Дмитром.
«Три невеличкі клуночки – ось і всі маєтки українських біженців… Нашого крихітного пасажира звати Ярослав, якого мама називала лагідно Ярчиком, – пригадує пані Наталія. – Молода мама Аліна розповіла, що хлопчик народився передчасно. Після виписки з пологового два тижні побув дома, в Ірпені, а потім захворів на коронавірус. У столичному Охматдиті дитина була на кисневій підтримці. Але через артилерійські обстріли російських окупантів по Києву Ярчика з мамою та інших важких пацієнтів евакуйовують в клініку Бучі. А коли місто зайняли російські війська, з Бучі їх перевозять у лікарню Білої Церкви. Від’єднавши малюка від кисневого апарату, мамі рекомендують залишити лікарню, бо і в Білій Церкві небезпечно через артобстріли.
Аліна з Ярчиком приїхали у Ланівці, були тут в лікарні, потім в Тернополі. А згодом поїхали в Польщу, куди переїхали Алінині батьки разом зі своїми прийомними дітками, – продовжує жінка. – А для мене ця молода сім’я Головків – як символ України: розстріляна, але нескорена, бо в патріотичній родині виховуватиметься нащадок Героя…».
Вічна слава Воїну!
Фото: www.0352.ua, газета "Наш День"
Нацгвардія Пам'ять Війна Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua
