«Коли Лівий берег буде звільнено, я хочу розмінувати рідні вулиці Нової Каховки», – 21-річний сапер Микита Флорецький 26.07.2025 09:00 Укрінформ Укрінформ ділиться історією одного з наймолодших українських рятувальників
Микита Флорецький — сапер-оператор і сержант служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Нещодавно він повернувся з Херсонської області, де разом зі своєю командою займався розчищенням територій від невибухнулих боєприпасів, залишених російськими військовими. Ми зустрічаємося з Микитою в Івано-Франківську у його вихідний. Він приїжджає у формі, висловлюючи гордість за свою роль у допомозі людям у складні часи та очищенні своєї батьківщини від російських залишків.
«Окупантів зупиняли на кожному контрольно-пропускному пункті»
«Після закінчення школи я прагнув зробити кар’єру в готельно-ресторанній галузі. Однак, допомагаючи батькові в пожежній службі, я виявив, що ця професія мені більше подобається», – каже Микита Флорецький.
Він пояснює, що його мрією стало приєднання до рятувального загону. Спочатку він розглядав можливість вивчення радіотехніки, вступу до армії, а потім переходу на рятувальну роботу. Але потім почалося повномасштабне вторгнення.
«У той час мій батько служив у складі антитерористичних військ. Під час поїздки з товаришами захищати Херсон потрапив в автомобільну аварію – вони зіткнулися з колоною ворожої техніки. Через переломи ребер йому довелося кілька місяців відновлюватися вдома; у лікарні вже було небезпечно», – згадує Микита.
Згодом окупанти прибули до його рідного міста Нова Каховка. Він розповідає, що майже щодня відбувалися обстріли, і його родина докладала зусиль, щоб залишатися єдною. У їхньому будинку проживало одинадцять родичів. Як тільки батько Микити почав одужувати, всі вони погодилися, що час їхати.
– Ми їхали двома автомобілями. У машині з дітьми були я та мій двоюрідний брат. Нас зупиняли на кожному блокпосту, розпитували про пункт призначення та мету. Тож ми вигадали історію, що їдемо до Херсона, потім до Одеси, де моя мама. На одному блокпосту мого батька оглянули на наявність татуювань. Якраз коли ми перетинали Антонівський міст, нас зустріли люди в чорній формі та балаклавах, ймовірно, російський спецпризначенець. Ми повторили нашу історію про поїздку до Одеси. Вони відповіли: «Ви вважаєте, що там буде безпечніше? Ми теж туди доїдемо». На щастя, нам вдалося їх уникнути, – ділиться співрозмовник.
Так родина Микити прибула до Івано-Франківська. Діти зрозуміли, що вони єдині родичі, які проживали на території, контрольованій Україною. На той момент росіяни окупували майже всю Херсонську область.
«Моя мати хотіла, щоб я пішов ще раніше, але я чинив опір. Я усвідомлював, що не можу жити з усвідомленням того, що мої найближчі родичі в небезпеці. Покинути дім було складно. Ми всі сподівалися, що це буде тимчасова ситуація, але ми також усвідомлювали, що шлях попереду буде нелегким», – додає сержант.
«Я ДИЛЕР, І ЦЕ МЕНЕ МОТИВУЄ»
Опинившись в Івано-Франківську, 18-річний Микита одразу вирішив відвідати військкомат, але втрутився батько. Він наголосив, що захищатиме країну, а син повинен йти до своїх цілей.
– Перший рік я дистанціювався від професії. Я влаштувався на роботу офіціантом, щоб залишитися на плаву, але думка про приєднання до рятувального загону не полишала мене. Я поступово адаптувався до нового міста, заводив друзів та зв’язки. Тож ізоляція не була такою, як після приїзду. Чи був мовний бар’єр складним? Не зовсім; спочатку я вважав, що всі у Франківську розмовляють лише офіційною українською, але пізніше відкрив для себе різні діалекти. З часом я навчився їх розуміти та вільно спілкувався, – посміхається рятувальник.
Коли мій батько прийшов у свою першу відпустку, він супроводжував Микиту до відділу кадрів Державної служби з надзвичайних ситуацій.
«Спочатку мені було трохи ніяково, що мій батько мені допомагає, але його присутність додала мені впевненості. Я наполягав на своєму бажанні стати пожежником, і вони запропонували відділення штучного дихання. Я погодився», – згадує він.
Необхідні документи були підготовлені швидко. Трохи більше часу знадобилося на отримання довідки про закінчення 11-го класу, оскільки він залишався на окупованій території. Інші документи були готові, і невдовзі Микита розпочав службу. Пізніше він пройшов навчання та перейшов на роботу до піротехнічного відділу.
«Тепер я сапер, і це ще більше мотивує мене у виконанні обов’язків. Я відчував деяку нервозність, але передусім хвилювання за батьків», – зізнається Микита.
«НА ВІЙНІ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ВИБУХОВІ ПРИСТРОЇ, ЯКІ НІХТО РАНІШЕ НЕ ВИКОРИСТОВУВАВ»
Він ділиться тим, що за рік служби в Державній службі з надзвичайних ситуацій жодного разу не пошкодував про своє рішення. Нещодавно він завершив свою першу ротацію в Херсонській області, де сапери оглядали поля на наявність мін та невибухлих боєприпасів.
– Небезпечно, коли залишаються вибухівки. Вони можуть здетонувати будь-якої миті. Саме тому ми розгорнули безпілотники та проконсультувалися з численними людьми щодо близькості ворожих сил до цих районів. Часто, відступаючи, окупанти навмисно встановлюють міни, щоб завдати шкоди мирним жителям. Це росіяни, і їм байдуже до людського життя.
Источник: www.ukrinform.ua
