Ікони, море та війна Андрія Цимка 07.04.2025 12:00 Укрінформ. Обіймає посаду помічника капелана, а його іконописні твори експонуються в українських храмах та приватних колекціях за кордоном.
Андрій Цимко народився у Рівному, виріс у побожній родині, з юних років захопився іконописом. Після закінчення духовної семінарії він присвятив себе сакральному мистецтву, але одного разу визнав свій потяг до моря. З благословення батька 25-річний Андрій переїхав до Одеси і пішов на військову службу.
Також йому довелося володіти вогнепальною зброєю. Майже два роки він виконував бойові завдання у східному регіоні країни, а з початком повномасштабного вторгнення перейшов до ролі помічника капелана.
Його переконання полягає в тому, що найважливішим аспектом війни є збереження людяності, незалежно від обставин. Лише завдяки цьому світ може перемогти темряву.
Своєю подорожжю Андрій Цимко поділився з кореспондентами Укрінформу.
СКАРБИ З ПУЗАТОЇ ВАЛІЗИ
Ми зустрілися з Андрієм у міському саду. Накрапав дрібний прохолодний дощик, який спонукав нас продовжити розмову в картинній галереї, де Андрій планує в майбутньому влаштувати виставку своїх робіт. Ми не домовлялися про «оренду» приміщення заздалегідь, але нас прийняли всередину, адже розмови про мистецтво вважаються святими.
Художник старанно готувався до нашої зустрічі — у округлій валізі він привіз колекцію пензлів, зразки фарб і навіть тоненькі аркуші сусального золота, якими він прикрашає ікони. Він розклав ці скарби на журнальному столику й почав пояснювати.
Виявляється, фарби для своїх ікон Андрій створює традиційними методами сам. Він подарував нам маленький пакетик синього порошку, а також камінь лазурит, з якого цей порошок отримано.
– Це пігмент – з нього починається ікона. Камені подрібнюють і подрібнюють, отримуючи в результаті це порошкоподібну речовину. Потім додаємо яєчний жовток, і отримуємо фарбу. Натуральні камені дають неймовірно красиві кольори. У мене є спеціальна бронзова ступка. Є зубило, яким я розтираю фарбу – це унікальний металевий або скляний товкач. Я поступаю так, як робили майстри в давнину. Шліфуючи каміння, я читаю молитву, яка є обов’язковою в іконописі, – пояснює Андрій.
Художник купує камені в спеціалізованих магазинах, зазначаючи, що вибір великий, але вони недешеві.
– Ціни дуже різні. У цьому пакетику приблизно 35 грамів – купувала за 400 грн. Цей шматочок, в якому є трохи лазуриту, обійшовся мені в 600 грн. Фарбувати синтетичними пігментами дешевше, але якість кольору відрізняється, – зауважує він.
Художник також знайшов кілька каменів для своїх фарб на березі моря.
«Кольори охри зазвичай отримують із різних видів глини. Є охра темна, світла та золотиста», — уточнює Андрій.
Андрій також показує невелику книжечку з аркушами сусального золота. Він складається з 25 аркушів, а вартість «буклета» трохи менше двох тисяч гривень. На завершальних етапах на ікону наносять золото. За словами художника, для ікони розміром 30 на 40 см потрібно приблизно 15 таких аркушів.
Художник дивує нас і своєю колекцією пензлів. Зазначає, що для іконопису переважно використовує інструменти з хутра білки. Крім того, він використовує щітки з волосяного покриву, поні, кіз, свиней і навіть котів.
ПЕРША РОБОТА ХУДОЖНИКА
Зараз Андрій має понад 50 творів, які зберігаються в церквах по всій Україні та в приватних колекціях.
«Багато творів знаходиться в храмах, а деякі ікони замовляють в особисті домівки для молитви. Деякі роботи відправлені за кордон», – розповідає майстер.
Андрій відвідував художню школу в Рівному, перш ніж вступити до духовної семінарії на іконописний факультет, оскільки відчував сильну прихильність до сакрального мистецтва.
«Моя мама була моїм натхненням для написання ікон. Вона була права, тому що через ікону я відкрив і зрозумів багато чого у своєму житті. Вона прищепила цінності, які мені зараз дуже допомагають», — розмірковує він.
Свою першу роботу він створив у 16 років, хоча цю «початкову спробу» у сакральному малярстві ще не називає іконою. Тим не менш, він його досі зберігає.
– Найпершим твором, який я створив на картоні, був образ святого Георгія. Коли мені було шість років, батьки запитали мене, що я хочу на день народження. Я просив велику ікону святого Георгія Змієборця. Я все ще маю його і молюся йому.
За словами художника, образ і розташування центральної фігури святого значною мірою збереглися в його початковому творі.
– Традиція іконопису вчить нас, що священний образ відрізняється від звичайного. Іншими словами, ікона не може бути просто фотографією. Це образ, створений у молитві і для молитви. Століттями ця сакральна спадщина передавалася в ескізах ікон. Вони ілюструють образ святого: які риси обличчя, яке вбрання, які кольори, навіть характер можна передати. Я прагну максимально зберегти це у своїх творіннях, – пояснює Андрій.
Источник: www.ukrinform.ua
