Врятувати захисників Маріуполя: історії організованої боротьби родин полонених 14.05.2024 15:32 Укрінформ Як бореться Асоціація родин захисників Азовсталі в умовах браку офіційної інформації та байдужості міжнародних інституцій
Найбільш відома й активна на тепер громадська організація, що опікується проблемами ветеранів та полонених, – Асоціація родин захисників Азовсталі. Навесні 2022 року її заснували родини полонених захисників Маріуполя, які героїчно захищали місто на його останньому плацдармі – заводі “Азовсталь” та були змушені через політичне рішення здатися під гарантії у полон росіянам. Ініціатива створена для публічного розголосу проблем полонених бійців, а також організації заходів для реабілітації звільнених з російського полону. Сьогодні популярність Асоціації дедалі зростає, а кількість підписників в Інстаграмі сягає понад 75,7 тисячі, у Фейсбук – 42 тисячі.
АСОЦІАЦІЯ РОДИН ЗАХИСНИКІВ АЗОВСТАЛІ ЯК ПРИКЛАД ГРУПУВАННЯ СУСПІЛЬНИХ СИЛ
“Після оголошення, що Маріупольський гарнізон вийшов з Азовсталі, ми зрозуміли, що треба якось групувати сили. Певні процеси (комунікація влади з Червоним Хрестом та іншими міжнародними партнерами щодо захисту прав військових – ред. ) розпочалися, і ми також хотіли долучитися до них”, – розповідає у коментарі співзасновниця Асоціації родин з Азовсталі Маріанна Хомерікі.
Маріанна з першого дня створення Асоціації стала прессекретаркою організації та відповідальною за привернення уваги до заходів, ініційованих платформою.
“Я сама служила в полку “Азов” з 2017 по 2021 роки. Усі хлопці та дівчата, які були в Азовсталі, – мої друзі, тож, звісно, я мотивована їм допомогти, оскільки їхня доля мені не байдужа”, – розповідає Маріанна.
Варто зазначити, організація не бере участі в офіційних перемовинах щодо подальшої долі полонених азовців. Це завдання лежить на Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Проте, як представники громадськості, її активісти надають публічного розголосу темі полону та підтримують родини Маріупольського гарнізону.
“У нас є фонд Асоціації, де збираємо кошти небайдужих, продаємо мерчі й 100% прибутку направляємо на потреби та реабілітацію родин полонених і загиблих захисників Азовсталі”, – пояснює Маріанна.
“Активність у соцмережах, стихійні мітинги, одиночні пікети – усе має демонструвати, що ми не шукаємо способу сховатися від реальності та боремося за тих, хто боровся за нас”, – додає громадська активістка та учасниця мітингів на підтримку “Азову” Олена Ющенко.
КОНТЕКСТ АЗОВСТАЛІ
Оборона Маріуполя від армії РФ тривала 86 днів, 82 з яких – у повному оточенні. 21 травня 2022 року на мапі міста зникла остання українська точка — з "Азовсталі" вийшли всі живі військові місцевого гарнізону. Тоді ж Росія оголосила про їх полон. “Гарнізон “Маріуполь” тримав оборону за відсутності нормального постачання медикаментів та їжі. Генштаб та Президент потім наголошували, що Україна змогла виграти час завдяки їхньому подвигу, перегрупувати війська та убезпечити інші міста, аби ті не повторили долю Маріуполя”, – каже Маріанна Хомерікі.
Президент України Володимир Зеленський також не раз звертав увагу на питання полонених азовців у своїх промовах та інтервʼю для українських чи закордонних медіа, підкреслюючи: “Ці люди (захисники Азовсталі – ред.) здійснили справді героїчний вчинок – тримали оборону Маріуполя до останнього”.
Він також зазначав, що під час перебування маріупольського гарнізону на Азовсталі було здійснено серію спроб евакуації та постачань зброї, їжі, медикаментів для військових. “Ми втратили багато льотчиків, які, розуміючи, що у 90% ця операція завершиться невдачею, все одно летіли туди і намагалися допомогти, і варто зазначити, що це мало свої результати”, – підкреслив Зеленський у своєму інтервʼю для телемарафону.
За словами Президента, деблокувати українців з тієї території військовим шляхом було неможливо. Отож, військовим керівництвом було прийнято рішення – вийти з території Азовсталі, відповідно, опинитися у російському полоні. Після чого повернення азовців мало відбуватися дипломатичним шляхом, зокрема, за допомогою ООН, Червоного Хреста та, власне, гарантій, хоч як би це звучало, – від РФ. “Наш головний принцип досі лишається незмінним – всі українці мають бути вдома. Ми активно працюємо над цим разом з нашими партнерами”, – додав Зеленський.
Попри це, за інформацією Асоціації родин Азовсталі, понад 900 бійців 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ й досі перебувають у полоні.
При цьому засновники організації наголошують, що фактично будь-яка інформація про подальшу долю та стан полонених відсутня. За словами Маріанни, представники міжнародних організацій – Червоного Хреста та Комітетів ООН проти катувань і з прав людини мали б відвідувати полонених, моніторити стан їхнього здоровʼя та умови перебування, а також листуватися з їхніми родинами, але цього не відбувається.
“Вони мають певні зобовʼязання, відповідно до міжнародних конвенцій. Проте, чи якісно вони виконують свою роботу, лишається питанням. Ми щодня дізнаємося про інкриміновані РФ звинувачення проти наших хлопців, про катування на допитах, про нелюдські умови їх утримання. Причому, про все це стає нам відомо від тих, хто повертається із полону, а не від Червоного Хреста, приміром”, – розповідає співзасновниця Асоціації.
“На жаль, при кожному обміні ми бачимо, що бездіяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста призвела до того, що наших військовополонених та цивільних заручників кожного дня катують – голодом, електрикою, тортурами саме через те, що росіяни чітко знають, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста не приїде, не буде вимагати доступ до місць утримання військовополонених та цивільних заручників, і взагалі, показує свою бездіяльність”, – підтвердив Суспільному уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець під час брифінгу в Запоріжжі ще на початку створення механізмів обміну в жовтні 2022 року.
Про таку ж проблему говорить і дружина полоненого військового, активістка Ольга.
“Я – дружина військовополоненого і в мене нема жодної інформації з офіційних джерел про стан здоровʼя мого чоловіка. Єдине, що знаю: за наказом військового керівництва він вийшов, щоб здатися у полон”, – пояснює вона.
Саме тому організація у співпраці з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими нині втілює важливий проєкт – Дорожня карта, він допомагає визначити алгоритм дій, якого мають дотримуватися рідні захисників, котрі вважаються зниклими безвісти чи полоненими.
“На жаль, в Інтернеті ніхто не буде розшукувати полонених, тому звертайтеся лише до офіційних органів – Генштабу, Нацполіції, обʼєднаного центру СБУ. Тобто до організацій, які уповноважені допомогти і мають для цього усе необхідне”, – наголосив голова пресцентру Генштабу поводження з військовополоненими Петро Яценко, обґрунтовуючи необхідність звернення до офіційних держорганів, а не до суспільства в цілому.
ПРО ЗНАЧЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ЖЕСТІВ ТА ВПЛИВ НА ЗАГАЛЬНУ ПІДТРИМКУ
Однією з найважливіших ініціатив Асоціації сьогодні є регулярні мітинги на підтримку полонених, які майже щотижня відбуваються у Києві та в інших містах України. “Оборона Маріуполя – не перегорнута сторінка, маємо нагадати світу, зокрема, через міжнародну пресу, що полонених катують. Вони там ледве виживають”, – каже Маріанна Хомерікі.
Маріанна Хомерікі
Від цього активісти й відштовхуються. “Доки ти живеш, вони виживають”, “Вже 2 роки моя єдина мрія – його воля”, “Коли у мене знову буде тато?”, “У полонених гниють рани, у байдужих – душі”, “Азов досі у полоні – не мовчи!” – закликають вони на мітингах.
Основне, що, на думку активістів, можна зробити, аби допомогти нашим полоненим військовим, – це не мовчати. І доносити суспільству необхідність памʼятати про цих людей та морально підтримувати їхні родини.
“Спочатку це були поодинокі пікети родичів з Асоціації родин Азовсталі. Думаю, інші просто боялися виходити. Памʼятаю, “ходив” такий міф, що привернення уваги до полонених азовців може нашкодити, нібито їх цінність зросте й будь-який обмін буде зірвано”, – каже активістка Ганна.
Разом з тим, дійсно, є ризик того, що публічний розголос інформації про місце служби окремих полонених військовослужбовців може зірвати їх обмін.
“Не розповсюджуйте, не публікуйте у соціальних мережах світлин Захисника у військовій формі з локацією останнього місця його перебування (зникнення) та вказанням номера військової частини. Розголос вказаної інформації може нашкодити здоров’ю чи життю Захисника чи створити перешкоди його пересуванню. Трапляються випадки, коли місцеві жителі на окупованих територіях переховують Захисників або ж вони самостійно намагаються вийти з оточення у цивільному одязі”, – йдеться у рекомендації Асоціації.
Власне, сам керівник пресслужби Генштабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко також не раз висловлював цю тезу.
“Питання обміну – те питання, яке, на жаль, потребує тиші. І, наприклад, бажання родини нагадати про свого рідного чи близького полоненого – абсолютно нормальне для демократичної країни. Проте ми маємо справу з ворогом, який намагається знищити нас і не сприймає українців за рівних їм людей, тому тут це працює навпаки і може нашкодити”, – розповів він під час інтервʼю для Суспільного.
Він рекомендує не розповсюджувати інформацію про конкретного військовослужбовця, особливо його звання та імена побратимів, адже це може призвести до його викриття в полоні та негуманного ставлення до нього ворогів.
“Він може там (у полоні – ред.) сказати, що він водій, а насправді бути снайпером”, – пояснює Яценко.
Проте самі акції й підвищений суспільний інтерес до проблем полону мають на меті змусити саме міжнародні органи включитися у процеси обміну більш якісно та дієво демонструвати підтримку українських родин полонених. Тому завдяки зваженому підходу та інформаційній кампанії від Асоціації, яка й досі триває, акції тепер відвідують не лише рідні військових, а й просто небайдужі громадяни. Ініціатива проведення мітингів, як жест загальної підтримки полонених та їхніх сімей, існує вже два роки, й це вийшло за межі столиці та навіть України. “Неділя для мене – мітинг, хоч де б я була. Спочатку сюди, а потім – все інше. Це стало звичкою, яку повинен мати кожен громадянин нашої країни”, – учасниця акції Світлана.
Маріанна Хомерікі підтверджує тенденцію до зростання популярності ініціативи. “Ми починали з акції в Києві, яку відвідували до 200 людей, а зараз ця цифра суттєво зросла – щоразу приходять до 1500 небайдужих”, – каже активістка. При цьому місце проведення акцій постійно змінюють, тому організатори просять стежити за анонсами у їхніх соцмережах.
“ДЕ АЗОВ? – ПОВЕРНІТЬ СТАЛЕВИХ ВОЇНІВ”
Кореспонденти Укрінформу відвідали кілька таких мітингів, ініційованих платформою, аби дізнатися більше про формат та поспілкуватися з активістами.
“Наш син був серед добровольців. Він загинув у Маріуполі. Тепер ми боремося за його побратимів”, – закликає батько загиблого воїна, який прийшов на акцію. “Я хочу знову побачити тата”, – написано на плакаті сина полоненого захисника, який разом з мамою теж доєднався до руху. “Ми маємо бути гідними жертви, яка коштувала життів наших захисників. Я тут, бо вони там стояли, аби врятувати мене. Це мій обовʼязок”, – спілкуємося з учасницею акції Оксаною.
Отож, головний міф про те, що учасниками мітингів є лише родичі та друзі полонених, спростовано. Хоч сама ініціатива справді першочергово створена родичами, проте набула широкого розголосу в суспільстві й стала постійним проявом підтримки усіх військовополонених, до якої доєднуються багато небайдужих українців.
Учасники акції ініціювали ще один спосіб привернути увагу до проблем, з якими стикаються полонені, – перфоманси. Це яскраво демонструє реальність, в якій опинилися захисники.
|
Ганна Курцановська |
“Я помітила, що з кожним разом люди стають усе креативнішими. Спочатку це були просто плакати, потім зʼявилися слогани, зараз уже й різними мовами пишуть, і обличчя розмальовують. Це цікаво, і я теж запропонувала привертати увагу за допомогою перфомансів”, – розповідає активістка, журналістка медіа Свої.Сіту, авторка серії матеріалів про страчених в Оленівці військових Ганна Курцановська.
На момент написання цього матеріалу, вона втілила в життя пʼять перфомансів.“Це дуже запамʼятовується людям. А ідеї в мене зʼявляються швидко – просто купую реквізит і приходжу на акцію. Це мій спосіб допомагати”, – пояснила вона. Найбільш резонансним її перфомансом було дійство поблизу Національного академічного театру опери і балету ім. Т.Г. Шевченка. Подію приурочили до других роковин трагедії у Маріупольському драмтеатрі, коли 16 березня 2022 року російські військові скинули на будівлю півтонну авіабомбу, вбивши сотні маріупольців.
“Коли побачила місце проведення – драмтеатр, одразу спала на думку ідея для перфомансу. Я у масці Путіна стою перед драмтеатром і тримаю в руках макет авіабомби ФАБ-500, яку російські військові скинули на драмтеатр. Але для цього потрібна була дитина”, – розповідає Ганна. Це швидко вирішилося, адже активістка давно товаришує з сімʼєю захисника України, якого росіяни підло стратили в Оленівці.
Ганна Курцановська і Соломія
“Я одразу подумала про Соломію – 4-річну доньку нашого військового. Початково, мали бути лише я, реквізит і Соломія. Проте в процесі дівчинка нервувалася і довелося залучити ще й її маму. Але це вийшло ще ефектніше і стало прикладом демонстрації справжнього обличчя ворога, який намагається знищити матір з донькою”, – розповіла авторка перфомансу.
Перформенс від Ганни Курцановської
На цьому активістка не планує зупинятися і вже готує новий перфоманс, втілити який їй запропонувала Катерина Прокопенко, дружина звільненого командира “Азову” Дениса “Редіса”.
Дарʼя Червона
“Акції, що були ініційовані з метою підтримки полонених, перетворюються на значущий елемент суспільної свідомості. Пам'ять, повага та вдячність до захисників поширюються навіть поміж тих, хто намагається заплющувати очі. Продовжуємо стояти. Українці мають прокинутися всі”, – резюмувала в Інстаграмі співзасновниця проєкту “Тиловики”, активістка Дарʼя Червона.
Ліза Бикова, Київ
Фото автора та Асоціації родин захисників Азовсталі
Азовсталь Обмін Громадянське суспільство Українська асоціація полонених Полонені
Источник: www.ukrinform.ua
