СУМ — це не просто профспілка; вона представляє Союз української молоді 20.08.2025 14:51 Укрінформ Їхнє гасло: «Бог і Україна» та вітання: «Честь Україні — готові захищати!» — відображає сто років героїчної спадщини в часи бездержавності; вони втілюють Союз української молоді.
Серед не надто великого, але все ж значного кола молодіжних організацій в Україні одна особливо виділяється своєю унікальною історією. Ця розповідь резонує з питанням, яке залишається надзвичайно важливим і сьогодні: збереження національної ідентичності молоді, навіть за відсутності незалежної держави. Більше того, ці зусилля тривають навіть тоді, коли країна стикається з окупацією.
Так сто років тому почалася історія Союзу української молоді.
Ця стаття продовжує серію статей Укрінформу, присвячених молодіжним рухам та ініціативам. Раніше ми обговорювали одну з найвизначніших українських організацій — Пласт, яка поєднує скаутські традиції з українським духом, а також туристичний клуб «Компас», який розробив власну освітню модель, інтегруючи різні системи.
Тепер ми зосередимося на Українському державному університеті — організації, яка вирізняється не лише своїм історичним значенням, а й сучасною актуальністю.
НЕМАЄ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, АЛЕ Є УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ
У 1925 році радянський режим в Україні набирав сили, систематично створюючи систему виховання «нової людини». Молодіжні та дитячі організації були стандартизовані за єдиною моделлю — піонерами та комсомолом, — де альтернативні рухи, вільнодумство чи будь-який вияв української ідентичності були абсолютно небажаними. Все, що вважалося «неправильним», систематично придушувалося та викорінювалося.
Однак у цей період у Києві виник окремий рух — підпільна молодіжна організація, метою якої було не підпорядкування режиму, а збереження непохитного українського духу та традицій. Це ознаменувало початок Спілки української молоді. Донині наше розуміння історії опору та еволюції молодіжних організацій у пострадянській Україні залишається обмеженим. Можливо, суть героїчного опору можна краще оцінити крізь призму сучасних подій, згадуючи 16-річного Тиграна Ованесяна, який у 2023 році в окупованому Бердянську ліквідував двох супротивників: колаборантського поліцейського та російського окупанта, але був розстріляний ворогом. Цей акт відчаю випливав з реальності окупації, гнітючих заборон та непохитного бажання пам’ятати свою ідентичність і не зникати…
Молодь у 1925 році також зазнала окупації. Однак вони знайшли рішення — створили перші «осередки» Спілки української молоді, не в змозі змиритися з поразкою визвольних рухів 1917–1920 років та реальністю того, що Україна була розділена між чотирма державами — більшовицькою Росією, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Серед засновників Спілки були студенти Київського університету — Микола Павлушков, Борис Матушевський, Діодор Бобир, Григорій Слободяник, Петро Нечитайло, Данило Когот, Юрко Виноградов та інші. Миколу Павлушкова було призначено керівником організації.
Структура Спілки була встановлена через невеликі групи по п'ять осіб, при цьому секретність була надзвичайно важливою. Такий підхід допоміг захистити організацію від повного краху: якщо одного члена заарештовували, інші осередки залишалися «невидимими» для чекістів.
Однак дії проукраїнського руху не могли довго залишатися прихованими. До 1929 року радянські служби безпеки викрили організацію, що призвело до так званого Харківського «процесу над Українською революційною армією» у 1930 році. Більшість лідерів СУМ опинилися у трудових таборах, і мало хто повернувся. Доля Миколи Павлушкова, голови організації, була особливо трагічною: у 1937 році його було страчено разом із сотнями інших в'язнів Соловків — «на честь» двадцятої річниці Жовтневої революції.
Однак ідея не зникла. Після Другої світової війни, у 1946 році, СУМ відродився — цього разу за кордоном, оскільки за радянської влади це було б небезпечно. Ініціаторами була українська молодь з таборів для переміщених осіб у Німеччині, яка діяла під американською, британською та французькою адміністрацією. Відтоді організація розширила свою діяльність у країнах, де оселилася українська діаспора.
В самій Україні спадщина СУМу зберігалася в підпіллі. У 1950-1970-х роках виникли нові молодіжні групи, які прийняли цю назву та переслідували ту саму місію — боротьбу за свободу України. Таким чином, принципи відданого служіння Богу та Україні, встановлені в 1920-х роках, ніколи повністю не зникли.
СУМ — це більше, ніж просто історична примітка; це легендарна розповідь про створення підпільної проукраїнської молодіжної організації. З нашої сучасної точки зору, ми можемо глибше оцінити значення цієї історії та її викликів.
Один з опитаних згадав, що слова гімну Союзу в 90-х роках звучали як символічна обіцянка, а зараз резонують буквально та пророчо: «Сьогодні, учасники СУМ, завтра, захисники Української держави!» Подібно до відомих підпільних університетів у Польщі та Україні, СУМ став символом підпільного молодіжного руху, заслуговуючи на продовження — свідченням того, що навіть в умовах бездержавності та репресій можливо створити україноцентричну освітню систему, зберегти пам’ять та зберегти національну ідентичність.
СУЧАСНИЙ СОЮЗ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ СТИКНЕ З СУЧАСНИМИ ВИКЛИКАМИ
Цікаво, що сучасний СУМ процвітає найстабільніше та найефективніше в українській діаспорі. Там, у різних громадах на різних континентах, Союз перетворився на центр культурної взаємодії та освіти для майбутніх поколінь. Навіть сьогодні нинішні вимушені мігранти в Канаді організували перший табір СУМ у цій країні цього року.
В Україні на початку 1990-х років здавалося, що КМУ може розширитися до великої та впливової організації. Її почали визнавати як Спілку української молоді в Україні. Інтерес до колективної організації з чітким українським підґрунтям та попит на неї на той час були надзвичайно високими. Однак цей потенціал не був реалізований.
Источник: www.ukrinform.ua
