Сталева нація: Російський ракетний терор не зламав українців 04.06.2025 16:31 Укрінформ Експертні оцінки змалювали психологічний профіль України у 2025 році: втомлена, але непохитна.
Майже після кожного масштабного російського ракетного та безпілотного обстрілу українських міст у соціальних мережах з'являється хвиля постів із прямим або ледь помітним посланням: «Скільки ще ми зможемо це терпіти? Коли це нарешті закінчиться?…» Це створює враження – можливо, оманливе – що ворожа стратегія терору якимось чином досягає своїх цілей: деморалізує населення, психологічно руйнує українців, призводить до втрати надій на перемогу та, зрештою, до прийняття будь-якого компромісу.
Навіть після помітної та успішної операції СБУ під назвою «Вебсайт», метою якої були чотири ключові російські авіабази — Біла, Дягілєв, Оленя та Іваново, — з яких злітали літаки, щоб завдати смерті та руйнувань українським містам, коментарі на кшталт: «Операція просто вражаюча; вона увійде в історію, але ми чекаємо на відповідь — і знову будуть жертви…» та «Ця війна ніколи не закінчиться; чи триватиме вона до останнього українця?» досі заповнюють стрічки соціальних мереж. Ви, ймовірно, стикалися з такими зауваженнями у Facebook чи на інших платформах.
Звичайно, частина цих коментарів походить або від ворожих ботів, або від «корисних ідіотів», які навмисно чи ненавмисно посилюють наративи, вигідні ворогові. Питання про те, скільки з цих голосів представляють справжніх громадян, залишається відкритим і потребує подальшого дослідження. У цій статті ми лише визнаємо існування цього інформаційного фону та спробуємо разом з експертами відповісти на головне питання: який справжній психологічний стан українського суспільства? Якою мірою російський терор впливає на моральний дух його громадян? І які висновки з цього приводу пропонує сучасна соціологія?
Крізь призму соціології: втома, стійкість та (не)очікуване дозрівання нації
Щоб об'єктивно оцінити вплив триваючих російських нападів на українське суспільство, вкрай важливо вийти за рамки емоційних реакцій у соціальних мережах і зосередитися на даних систематичних досліджень. Соціологія, попри труднощі вимірювання таких швидкоплинних станів, як моральний дух, пропонує ширшу перспективу.
Антон Грушецький, виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), наголошує, що російський ракетний та безпілотний терор, безсумнівно, чинить тиск на українське суспільство, проте його вплив на моральний дух громадян є складним. «Якщо оцінити готовність населення терпіти виклики воєнного часу стільки, скільки потрібно, ми не спостерігаємо жодних суттєвих негативних тенденцій. Цей показник залишається стабільним; він майже не змінився порівняно з двома місяцями тому, незважаючи на серію масованих атак, нові воєнні злочини Російської Федерації та подальші руйнування», – зазначає соціолог. За його словами, українці «продовжують демонструвати рішучість у своєму опорі».
Антон Грушецький
Водночас не можна ігнорувати очевидне: «Звичайно, накопичена втома, яка є природною реакцією після тривалого періоду стресу». Тим не менш, як зазначає Грушецький, наслідки цього тиску проявляються не так, як може очікувати ворог. «Наслідки цього «удару» можуть відображатися не у відкритих діях, таких як відмова від опору, а радше у зростанні певного песимізму щодо майбутнього», – уточнює він. Крім того, цей песимізм, на думку експерта, виникає не лише через самі бомбардування, а й через «сприйняття міжнародної підтримки».
Відчуття надійної підтримки партнерів є критичним психологічним елементом. «Коли українці відчувають міцну підтримку Європи, США та інших союзників, будь-які ворожі напади набагато легше переносити», – стверджує Грушецький. Бачення чіткого шляху до європейської інтеграції дозволяє громадянам розглядати нинішні труднощі як тимчасові. «Однак зараз ми спостерігаємо зниження оптимізму щодо майбутнього України. Частково це пов’язано з відчуттям недостатньої міжнародної реакції на російську агресію», – зазначає директор КМІС. На його думку, особливо шкідливими є неоднозначні заяви деяких західних політиків, такі як роздуми Дональда Трампа про те, чи «хоче Путін миру»; саме «такі повідомлення сіють сумніви та посилюють внутрішній відчай».
Незважаючи на ці перешкоди, українське суспільство, за даними КМІС, переживає «болісний, але важливий процес дозрівання». Це видно у «зростаючій суб’єктивності у сприйнятті реальності, поряд із появою більш прагматичного та навіть цинічного погляду на заяви, обіцянки чи політичні сигнали». Ейфорія чи відчай, які колись супроводжували майже кожне «дипломатичне» спілкування, здається, згасають. «Сьогодні реакції набагато більш виважені», – пояснює Грушецький. «Наприклад, коли з’являється зауваження канцлера Мерца щодо потенційної передачі ракет Taurus, багато хто реагує скептично: «Гаразд, він згадав про це. Але коли ракети дійсно прибудуть, і ми побачимо результат на полі бою, тоді у нас буде привід для святкування. А до того часу це лише слова». Таке ставлення різко контрастує з настроями кількарічної давності, коли багато громадян діяли за умовного «аристократичного режиму», вважаючи, що «два-три тижні» або екстрена допомога від партнерів вирішать усе.
Однак ця новознайдена тверезість не означає відчай. Вона виникає з глибокого, екзистенційного усвідомлення обставин. «Під час соціологічного опитування у Львові в лютому цього року більшість учасників висловили переконання, що Росія прагне знищити українську націю шляхом фізичного геноциду. Це не ізольована точка зору, а поширене почуття в усіх регіонах країни», – наголошує Антон Грушецький. Саме це усвідомлення «підживлює внутрішню мобілізацію» та «рішучість боротися» навіть попри глибоку втому. Більше того, це створює «додатковий імпульс: продемонструвати «повільному» Заходу, що українці – це не нація другого сорту, а стійка спільнота, яка заслуговує не лише на співчуття, але й на повагу, підтримку та рівне місце у спільному європейському майбутньому».
Щодо конкретного показника — готовності українців «терпіти стільки, скільки потрібно» — KIIS вказує, що він дещо знизився з понад 70% у 2022 році до нинішніх 55–60%. «Ми спостерігаємо спад на 10–15%, але враховуючи, що минуло понад три роки щоденних втрат, руйнувань та невпинного терору з боку Російської Федерації, ця зміна є напрочуд помірною», — коментує Грушецький. Він вважає, що падіння нижче третини було б критичним, але «наразі ми все ще досить далекі від такого порогу».
Адаптація до абсурду: чому російська «стратегія страху» така
Источник: www.ukrinform.ua
