Перемога, «приватизована» Росією – час «націоналізувати» 09.05.2025 14:17 Укрінформ Союзники здобули перемогу у Другій світовій війні, проте Україна понесла найважчі втрати за цю перемогу. Західний світ значною мірою не усвідомлює цього факту. Для них вкрай важливо це визнати.
Нині ми відзначаємо 80-ту річницю завершення Другої світової війни в Європі. Конфлікт двічі перетинав територію України: спочатку під час вторгнення Гітлера на схід, а потім, навпаки, на захід. Україна була не лише активним учасником війни, а й зазнала величезних втрат і невимовних труднощів. Мільйони українців загинули на полях битв, звільняючи не лише свою батьківщину, а й увесь світ від лещата нацистів. Незліченна кількість інших піддалася жахам нацистської окупації. Тим не менш, ця реальність залишається значною мірою невідомою ширшій міжнародній спільноті, за винятком сумлінних істориків, оскільки Росія десятиліттями нав'язувала та підтримувала монополію на наратив перемоги.
Де ховається диявол, або Як переможці тягнуть ковдру
У 1984 році, в розпал Холодної війни, коли напруженість між НАТО та радянським блоком досягла свого апогею, тодішній президент США Рональд Рейган відвідав 40-ту річницю висадки союзників у Нормандії. Вийшовши з гелікоптера, він помітив групу радянських військових ветеранів. «Що тут роблять росіяни?» — здивовано вигукнув він. І справді: що там роблять «росіяни»? Невже вони були єдиними присутніми?
Реальність полягала в тому, що створення союзниками другого фронту 6 червня 1944 року завдало першого значного удару по нацистській Німеччині в Західній Європі, домінуючі сили якої були зосереджені на сході. Хоча війська союзників взаємодіяли з Вермахтом та його союзниками в Італії з 1943 року, а до цього — в Африці, масштаби їхніх зусиль були разюче різними.
Цей розвиток подій забезпечив суттєву підтримку СРСР, оскільки змусив німців воювати на два фронти. Висадка в «День Д» суттєво вплинула на хід Другої світової війни. У відповідь радянські війська розпочали наступ з Балкан до Карпат на дванадцять днів раніше запланованого терміну. Під час цього наступу загинули десятки тисяч солдатів і офіцерів, включаючи значну кількість українців. Певним чином вони також відіграли свою роль в успіху Нормандської операції, надаючи їм повне право бути присутніми на святкуваннях у Нормандії.
Чи справді радянська мова «російська»?
Незважаючи на сумніви щодо радянської делегації, Рейган згадав про 20 мільйонів жертв, яких зазнав СРСР під час Другої світової війни, знову ж таки назвавши це «великими втратами, які зазнав російський народ». Не радянськими, а «російськими». Ця характеристика зараз може здатися недоречною та неприйнятною, проте на той час вона не викликала значної негативної реакції. Захід розглядав СРСР як законного наступника Російської імперії, а всіх його мешканців – «від молдаванина до фіна» – класифікували як росіян. Так само новостворена «післяперебудовна» Російська Федерація згодом стала визнаним наступником СРСР. Радянська Україна, одна з 15 радянських республік, хоча й була представлена в ООН після війни, не мала фактичної державності та здебільшого вважалася російською периферією. Для пересічного західного жителя весь СРСР був синонімом «російського». Таким чином, мільйони радянських жертв, зокрема українців, як етнічних, так і громадян Української РСР, стереотипно називалися «росіянами».
Західні журналісти також відіграли свою роль у поширенні міфу про «російську перемогу».
Добре задокументовано, що шовіністичний міф про російську перемогу поширював Сталін, який підняв тост за «великий російський народ» на бенкеті 24 травня 1945 року. Однак наратив про виключно «російську перемогу» додатково підтримувався західними журналістами, які працювали в СРСР під час і після німецько-радянського конфлікту. Більшість із них, чи то захоплені Сталіним, чи то симпатизували Радянському Союзу, дотримувалися прокомуністичної ідеології. Вони свідомо, а часом і несвідомо, працювали на підтримку радянської пропаганди. Їхні голоси – через журналістику – були гучними, яскравими та наполегливими. Яскравим прикладом є Олександр Верт – обдарований британський журналіст, який став «найбільш красномовним радянським пропагандистом». Його книга «Росія у війні, 1941-1945» привернула значну увагу та була широко прочитана на Заході. Ті кілька голосів, які визнавали та висвітлювали страждання України (і за її межами), часто заглушалися та майже звинувачувалися у «наклепі на СРСР». Також можна згадати Вільяма Генрі Чемберлена («Україна, пригноблена нація», 1944) чи Вільяма Ліндсея Вайта («Звіт про росіян», 1944).
Перемога, здобута за рахунок України
Тим не менш, траплялися винятки. Американський журналіст Едгар Сноу, який двічі відвідував Україну під час війни – у 1943 та 1945 роках – висловив шок масштабами руйнувань та втрат, яких зазнала Україна під час конфлікту. Примітно, що Сноу був переконаним прихильником Мао Цзедуна та дотримувався прокомуністичних поглядів, виявляючи прихильне ставлення до Сталіна та не маючи сентиментальних поглядів на Україну чи її народ. Однак навіть він не міг ігнорувати очевидне спустошення в республіці. Він писав про це в The Saturday Evening Post під вражаючою відвертою назвою: «Україна платить рахунки». Так, союзники здобули перемогу, але Україна понесла ціну.
Руїни Хрещатика, листопад 1943 року.
Як влучно зазначив шановний історик Норман Дейвіс, «…переважний тягар нацистської окупації між 1941 і 1944 роками, разом із руйнівною радянською повторною окупацією, припав не на Росію, а на країни Балтії, Білорусь, Польщу та, перш за все, Україну… ніде не згадується, що найбільша кількість жертв серед цивільного населення в Європі була серед українців, мільйони яких були вбиті як нацистами, так і радянською армією».
Однак, що особливо засмучує, так це те, що через стійкі упередження воєнного та повоєнного часу, а також потужну та не менш оманливу пропаганду, багато британців та американців досі вважають, що більшість українців брали участь у війні лише як допоміжні війська в нацистських концентраційних таборах або в таких підрозділах, як дивізія СС «Галичина»… Насправді, війська СС завербували втричі більше людей з Нідерландів, ніж з України. Більше того,
Источник: www.ukrinform.ua
