Олексій Берест: викреслений «зі списку», герой Перемоги 08.05.2025 13:24 Укрінформ Лейтенант Берест очолив команду солдатів, які підняли Прапор Перемоги над Рейхстагом 30 квітня 1945 року. Чому його «забули»?
Вісім десятиліть тому в Європі завершилася Друга світова війна. Українці відіграли значну роль у захопленні столиці нацистського Рейху, особливо під час запеклих протистоянь за Рейхстаг – «серце» Берліна. Хоча Михайлу Єгорову та Мелітону Кантарії приписують підняття Прапора Перемоги над будівлею німецького парламенту, набагато менше уваги приділяється їхньому командиру, лейтенанту Олексію Бересту, високому українцю (190 см), який наказав своїм військам піднятися високо на Рейхстаг. На відміну від своїх підлеглих, він не отримав звання Героя, і його ім'я часто згадувалося неохоче протягом багатьох років. Чому?
Ніхто не хотів загинути…
Штурм Рейхстагу тривав п'ять неймовірно кривавих днів, з 28 квітня по 2 травня. Незважаючи на запеклий опір німців, батальйони 150-ї та 171-ї стрілецьких дивізій 30 квітня проникли в район Рейхстагу, захопивши «Будинок Гіммлера», як солдати називали будівлю Міністерства внутрішніх справ Німеччини. Наступною метою був сам Рейхстаг, який не вдалося взяти з першої спроби. Значна артилерійська підтримка була необхідною для нейтралізації вогневих позицій противника. Рейхстаг, як і інші урядові споруди в Берліні, був оточений низкою укріплених оборонних споруд. За розповідями учасників, це було неперевершене поле бою. Усі відчували, що війна наближається до кінця, що це її останні, найкривавіші муки. Ніхто не хотів помирати за крок від Перемоги, проте непохитний наказ «Вперед!» змушував їх кидатися в бій, незважаючи на непереборне виснаження та мрії про мирне майбутнє, від яких вони не могли позбутися.
Важливо зазначити, що Рейхстаг фактично захопили штурмові батальйони, що складалися з добровольців. Це були молоді люди, народжені між 1920 і 1925 роками – стійкі, спритні, хоробрі солдати. Ідеальні виконавці наказів: вони просувалися туди, куди інші не могли; вони лазили, повзали та долали перешкоди. Деяким пощастило вижити в тому жорстокому конфлікті, але для сотень інших ці 300 метрів ворожої території перед Рейхстагом під інтенсивним вогнем виявилися фатальними.
Фінальна битва та «неправильний» прапор Перемоги
Перед штурмом командування 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту підготувало дев'ять офіційних «прапорів Перемоги», що відповідали кількості дивізій, що входили до її складу. Прапори були пронумеровані послідовно. Обґрунтування було зрозумілим: той, хто захопить Рейхстаг, підніме прапор. Однією з перших груп, хто це зробив, були бійці 756-го стрілецького полку 150-ї дивізії, яким було призначено підняти прапор.
30 квітня о 14:25 біля головного входу Рейхстагу було піднято прапор. Ця новина швидко досягла Москви та поширилася по всьому світу. Однак невдовзі стало очевидно, що піднятий прапор не був «офіційним» і був загублений. Прапор № 5 разом із полковими прапорами був розміщений у штабі полку – у «будинку Гіммлера». Штабні офіцери занепокоїлися: наближалося 1 травня, а Сталіна вже поінформували. Полковник Федір Зінченко – командир 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії (українець, згодом Герой Радянського Союзу) – доручив 22-річному командиру 1-го стрілецького батальйону Семену Неустроєву негайно підняти прапор.
Берест керував командою, яка підняла прапор над Рейхстагом.
Неустроєв розповідав, що розвідники Єгоров і Кантарія забрали прапор зі штабу з наказом встановити його на даху. Однак вони швидко повернулися, не маючи змоги виконати команду: вже стемніло, і вони не знали, як потрапити на дах. Згодом Неустроєв викликав свого 23-річного політрука – задумливого велетня (зростом 190 см) Олексія Береста. Він очолив групу, яку додатково підкріпили кулеметники з роти Іллі Сянова. Командир описав це так: «Берест, Єгоров і Кантарія піднялися сходами, що вели на верхні поверхи… Майже одразу звідкись зверху пролунала стрілянина та вибухи гранат. Минуло півгодини. Берест і розвідники не повернулися. Ми з нетерпінням чекали їх унизу у вестибюлі. Хвилини тягнулися. Нарешті на сходах пролунали кроки: рівні, спокійні та важкі. Тільки Берест йшов цим шляхом. Він сказав: «Прапор Перемоги на бронзовій кінній скульптурі. Його закріпили ременями; він не зійде».
Пізніше Берест жартував, що вони лазили нагору, як акробати в цирку: Єгоров ставав йому на плече, а Кантарія — на плече Єгорова. Берест першим дістався верхнього помосту через великий отвір у даху, а потім, як кошенят, витягнув розвідників.
Так, у ніч на 1 травня 1945 року над Рейхстагом було піднято «штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова 2-го ступеня Ідрицької стрілецької дивізії», який став «Прапором Перемоги» — головним символом перемоги СРСР над нацистською Німеччиною.
Тим не менш, битва за Рейхстаг тривала, і лише в ніч на 2 травня його гарнізон здався. Цікаво, що Берест підійшов до переговорів із захисниками Рейхстагу… як полковник (як згадував сучасник, «він мав певну спокійну гідність, яка одразу вселяла довіру»), але це вже інша історія.
Чому Олексія Береста не обрали для нагородження?
Такі випадки поширені у воєнний час: нагороду отримує хтось інший, а справжнього Героя потім забувають. Або ж його не визнають…
На початку травня 1946 року було видано указ про присвоєння офіцерам звання Героя Радянського Союзу
Источник: www.ukrinform.ua
