Неспокійний отаман, або як Іван Сірко відвідав обласний відділок міліції 06.08.2025 12:43 Укрінформ Відзначаючи 345-ту річницю смерті легендарного кошового отамана, розповідаємо про «пригоди» його останків…
Цей рік виявився знаковим для Івана Дмитровича Сірка (1605-1680) у всіх аспектах. Ми святкуємо 420-ту річницю з дня його народження, 345-ту річницю з дня його смерті, 25-ту річницю його перепоховання, а також 30-ту річницю урочистого вшанування на його могилі 500-річчя створення Запорізького козацтва, яке відбулося у серпні 1990 року. Відтоді на могилі кошового отамана в Капулівці щорічно відбуваються поминальні заходи, Дні козацької слави та посвячення в козацьке братство. Однак, схоже, що, як і за життя, славетний кошовий отаман не знайшов спокою у смерті…
БРЕНД, ЯКИЙ ПРАЦЮЄ ВЖЕ СТОЛІТТЯ
Козацький персонаж; сучасний малюнок; фото з відкритих джерел
Мало хто з козацьких ватажків здобув таку широку славу та незмінну пам'ять протягом століть, як Іван Сірко. Можна впевнено стверджувати, що він не має собі рівних у численних легендах, що оточують його в українській історії. Жоден гетьман, жоден козацький командир не може зрівнятися з ним у цьому відношенні. Його існування оповите історіями та містикою, і навіть після його смерті пригоди продовжували переслідувати його. Однак він якимось чином вправно орієнтувався в них. Не дивно, що за життя його називали характерним актором.
Його прізвище просте – колись в Україні хортів називали сірими собаками. Нічого особливо пишного. Проте він належав до аристократії. Він жив за часів Руїни. Більшість його переможних починань були спрямовані на південь – до Криму та Османської імперії – де кошовий вождь зображував себе як побожного християнина, борючись проти «бусурманів».
Можливо, значна частина його національної слави пов'язана з тим фактом, що під час своїх походів до Криму Сірко звільнив багатьох українців з татарського поневолення. Добре задокументовано, що Крим був одним з найбільших світових центрів работоргівлі в ту епоху. Татари під час своїх спустошливих набігів захопили сотні українців, багато з яких потрапили в різні форми рабства: деякі були змушені працювати, деякі були залучені до військової служби, а інші зазнали сексуальної експлуатації. Рабство справді було тяжким лихом для українців – мало хто, потрапивши в полон до татар, колись сподівався повернутися на батьківщину. Однак, коли козаки здійснили успішні набіги, така надія стала можливою.
ПЕРШЕ ПЕРЕПОХОВАННЯ ІВАНА СІРКА
Іван Дмитрович Сірко помер 1 (10) серпня 1680 року на своїй пасіці, розташованій на хуторі Грушівка (нині село Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області). На той час йому було 75 років, а не 102, як свідчить легенда. Згодом козаки перевезли його останки до Чортомлицької Січі (нині село Капулівка Нікопольської області), де його перепоховали з почестями. Адже все життя Сірка було переплетено з Чортомлицькою Січчю. Примітно, що Капулівка – найдавніше козацьке поселення на Нікопольщині, засноване поруч із Чортомлицькою Січчю у 1652 році. Однак останкам кошового отамана не дали спочити: у 1709 році московські війська, повністю знищивши Чортомлицьку Січ, також осквернили козацьке поховання. Вони знесли хрест, що позначав могилу Івана Сірка. Лише через 25 років козаки відбудували могилу. Хоча замість хреста вони встановили камінь з написом, помилково вказали дату смерті як 4 травня 1680 року. Цей камінь дивовижно зберігся й донині.
КІСТКИ БЕЗПРАВЕДНОСТІ, АБО ЯК ЗАПОРІЖЖЯ ТА НІКОПОЛЬШКІНА ВОЮВАЛИСЯ ЗА СІРКУ
Прах Івана Сірка залишався недоторканим до 1965 року. В середині 1960-х років, за часів правління Петра Шелеста в Українській РСР, коли стало більш-менш можливим обговорювати історію України українською мовою, відбулося відродження інтересу до козацької спадщини. Література відіграла вирішальну роль у цьому відродженні, зокрема надзвичайно популярна книга Миколи Кіценка під назвою «Хортиця в героїці та легендах». 18 вересня 1965 року Рада Міністрів Української РСР ухвалила постанову «Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорізького козацтва». Згідно з цим документом, Хортиця була визначена центром увічнення козацької слави. Там було створено Державний історико-культурний заповідник, де влада мала намір створити некрополь на честь козацької спадщини — для поховання всіх українських гетьманів та відомих козацьких військових діячів. Навіть обговорювалося питання про перенесення праху гетьмана Петра Калнишевського з Соловків. Амбіції були грандіозними; Такі мрії раніше були немислимими… В результаті численні українські культурні діячі та науковці охоче підтримали ініціативу. Однак мешканці Капулівки несподівано виступили проти та рішуче відмовилися віддавати прах кошового отамана. Вони отримали підтримку від Нікопольського райкому партії, який поставив під сумнів, чому вони віддають Сірка вигаданій Хортиці. Який зв'язок мав колишній район Олександрівська з славетною історією п'яти січ? Ситуація загострилася до того, що шини транспортних засобів…
Источник: www.ukrinform.ua
