«Мова рідна жінці: вона потребує любові й турботи», — рекордсменка з написання Всеукраїнських радіодиктантів Христина Гоянюк 21.02.2025 09:00 Укрінформ Поет-шістдесятник Микола Вінграновський присвятив вірші львів’янці, пестливо назвавши її «Христом у намисті». Христина Гоянюк брала участь у кожному Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності. Із 25 письмових текстів вона лише сім разів помилялася, а чемпіонкою радіодиктантів була як у 2023, так і в 2024 роках. Зазначимо, що Христина Гоянюк не є ні філологом, ні вчителем української мови; вона бактеріолог, яка присвятила всю свою кар'єру галузі медицини. Крім того, пані Христина більше 20 років підтримувала дружбу з 22-м президентом Франції Жаком Шираком, листувалася з королевою Великої Британії Єлизаветою ІІ, Папою Римським Франциском та федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Першим коханням Христини Гоянюк був поет Микола Вінграновський із 1960-х років. Крім того, у неї були романтичні стосунки з актором Георгієм Жжоновим, багаторічним політв'язнем сталінських таборів.
Кореспонденти Укрінформу зустрілися з пані Христиною, щоб дізнатися про її життєвий шлях, адже для неї українська мова – це не просто засіб спілкування, а захоплення, яке червоною ниткою пронизує її життя.
ШКОЛА БАТЬКІВ
У свої 78 років пані Христина залишається активною та надзвичайно обізнаною. Вона втілює жіночність: бездоганний манікюр, стильне вбрання та вишукані прикраси…
– Жінка – як троянда. Так і мова: видаліть бур’яни, плекайте красиві, і вони будуть цвісти, – усміхається вона.
Христина Гоянюк народилася в Бориславі Львівської області; мати була вчителем початкових класів, а батько викладав українську мову та літературу та п’ятдесят років був директором Бориславської школи №1. Хоча вона була старшою з трьох братів і сестер (у неї є брат і сестра) і найбільш «стриманою» в сім’ї, її батьки приділяли значну увагу її освіті та розвитку особистості.
– Батько навчив мене читати й цінувати вірші. Він глибоко любив поезію і міг продекламувати напам'ять більшу частину «Кобзаря». Мої найперші спогади сповнені віршами Шевченка. Наш дім був наповнений величезною бібліотекою. У дитинстві не було гаджетів, тому ми поринули в українську класику, – розмірковує пані Христина.
Запитую, чи зазнавала вона тиску радянської влади через свою прихильність до української культури, мови, традицій.
– У нашій родині я такого не відчував. Ми відвідували церкву; єдина різниця була в тому, що ми стояли не серед пастви, а в захристії, де причащалися, сповідалися і святили паски. Нам ніхто ніколи не забороняв. Моїм батькам доводилося бувати на релігійних святах, брати участь у так званих суботниках, ходити на різні партійні збори, але ми не відчували утисків. Я витримав усі політичні випробування, але мені ніхто ніколи не заважав розмовляти рідною мовою. Навіть коли я була членом КПРС, я постійно ходила до церкви, – пояснює пані Христина.
Згадуючи свої шкільні роки, вона згадує, що навчалася в іншій школі, а не на роботі батьків, щоб уникнути докорів.
– Щодня я йшов пішки два кілометри до школи і стільки ж повертався. Коли я повідомляв татові про майбутній диктант, а їх у нас було багато, він садовив мене за стіл, і ми разом писали… «Сідай і уважно слухай, як я диктую», — казав тато. «Я дам тобі 90 відсотків підказок, а потім твоя пам’ять на правила орфографії повинна взяти на себе». Я слухав і писав під диктовку батька, а отже, завжди досягав високих результатів. В очах батька промайнула гордість, а він мріяв, щоб я стала філологом, – згадує Христина Гоянюк.
Однак дівчина, яка була свідком того, як її батьки-вчителі проводили дні в школі, а вечори оцінювали стопки зошитів, не хотіла собі такого майбутнього. Вона мріяла стати лікарем. Після закінчення школи вступила до Львівського медичного інституту (нині Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) і отримала спеціальність бактеріолога, працюючи за фахом до пенсії. Та не проходило жодного дня, щоб пані Христина не плекала в собі любов до рідної мови та прагнула її примножувати.
«ДЛЯ МЕНЕ РАДІОДИКТАН – НАРОДНЕ СВЯТО»
Вона наголошує, що назавжди запам’ятає свій перший радіодиктант.
– Це було в травні 2000 року. Тато подзвонив і запитав: «Ти в курсі, що буде завтра?» Я відповів, що ні. Він сказав: «Всеукраїнський радіодиктант відбудеться. Готуйся і приходь до мене». Я приїхав. Ми сіли за стіл, де тато тримав телефон, термометр і годинник. Ми налаштувалися на радіо. Батько дав мені лише одну вказівку: «Зверніть увагу на те, що говорить диктор!» Під час того диктанту я пропустив лише два розділові знаки
Источник: www.ukrinform.ua
