Культ особистості 2.0, або Нова ера лідерів 02.04.2025 17:20 Укрінформ Нестабільність і кризи сприяють появі нових культів особистості. Як розвиваються методи встановлення авторитарних лідерів і які наслідки це має для суспільства?
… У центрі картини зображений лідер, піднесений на високий п’єдестал, оповитий сяйвом, яке випромінює або сонце, що сходить, або його власна велич. Він прикрашає себе розкішним, можливо, військовим або традиційним національним одягом, що символізує його зв'язок з народом і нацією. Крім того, він може бути одягнений у скромний одяг, що символізує простоту.
Його позиція випромінює впевненість, з високо піднятим підборіддям і поглядом, спрямованим на горизонт – у багатообіцяюче майбутнє. У руках він тримає символ влади – меч, книгу, скіпетр або просто простягає руку в жесті благословення. За ним лежить мальовничий краєвид, який він подає, шлях, дорога, успіх.
На задньому плані з’являються елементи, що демонструють досягнення його правління: грандіозні мости, високі хмарочоси чи церкви із золотими куполами, на яких майорять прапори. Унизу люди дивляться на нього із захопленням: робітники з інструментами, матері з дітьми, науковці в очках і солдати на танках – усі з благоговінням.
Колірна палітра тепла і гідна, в ній переважають золоті, червоні та фіолетові відтінки, що підкреслюють його пишність і божественність. Можливо, в одному кутку картини є тонкі символічні деталі – книга з його ім'ям, прапор, що майорить за ним, або птах, що злітає в небо, символізуючи нову еру під його керівництвом…
Які образи виникають у вашій уяві, коли ви читаєте зображення такого портрета вождя? Кого конкретно ви бачите об’єктом цієї картини?
Вусатий Сталін чи Гітлер минулого століття? Нині при владі – безвусий, але тим не менше – «шановний товариш» Кім Чен Ин або «мудрий стратег» Путін. Проте виникає відчуття, що перед нами розгортається стара-нова сторінка історії, коли ми розмірковуємо про її розгалуження у 20 столітті – Другу світову війну, Голодомор, ядерні вибухи. Саме той розділ освітлених сонцем облич, який востаннє перегортали в 1950-х роках ХХ століття. Здавалося, вічне.
Ми знову вступаємо в епоху культів особистості. Природно, вони були «оновлені» і реформовані, мало схожі на своїх попередників. Вони не обмежуються авторитарними режимами; нових «вождів» також обирають у демократичних державах, де виникають пропозиції зобразити їх на грошових одиницях, виставляються портрети в золотих рамах і читаються молитви на їх честь. Вони без особливих зусиль піднімаються на Олімп завдяки мажоритарним голосуванням, соцмережам, простим гаслам із обіцянками вирішення криз за два-три тижні та тому, що називається постправдою. Не два-три, а численні прояви «культу» оточуючих особистостей свідчать про невизначений і тривожний стан XXI століття. Ця тенденція насторожує тих, хто стежить за глобальними подіями.
Станом на 2024 рік у світі 195 країн: 193 країни-члени ООН і 2 країни-спостерігачі – Ватикан і Палестина. Важко підрахувати країни, де очевидні різні культи особистості, але найбільш помітними серед них є Росія, Північна Корея, Азербайджан, Туркменістан, В’єтнам, Бангладеш і Туреччина. У тій чи іншій мірі Орбан (Угорщина), Нарендра Моді (Індія), Сі Цзіньпін (Китай) і – що невтішно – Дональд Трамп (США) також намагаються діяти в подібних рамках.
Культ особи відноситься до явища, в якому лідера шанують як майже божественну сутність, йому приписують надзвичайні риси, а всі зусилля пропаганди чи засобів масової інформації зосереджуються на створенні ідеалізованого образу.
Наприклад, Йосип Сталін у СРСР чи Кім Ір Сен у Північній Кореї. Культ особистості може процвітати навіть у відносно демократичних, не зовсім авторитарних режимах (наприклад, у деяких «демократичних» країнах, де лідер користується непропорційно високою популярністю та впливом). Таким чином, культ особистості є радше механізмом легітимізації влади, а диктаторське правління – способом її використання.
Але чому це відродження? Сучасні часи нагадують ті, що виникли на зорі ХХ століття? Як виникають лідери, які стверджують власну велич? І чому ліберальна система не витримує таких спроб?
Розмовляємо з Орисею Білою, завідувачкою кафедри філософії Українського католицького університету.
ДОБА «КУЛЬТІВ ОСОБИСТОСТІ»: ПІДТРИМКА В ОСОБИСТОСТІ?
У сучасному світі, де традиційні інститути втрачають суспільну довіру, є попит на фігури, які, здавалося б, стабілізують наше життя, вселяють надію та пропонують прості рішення. «Є відчуття, що ми вступаємо в епоху культів особистості, і це справді так, — констатує співрозмовник, — і кілька різних факторів зійшлися, щоб створити цю ситуацію».
Ця вимога виникає, коли традиційні основи – парламенти, суди, університети, ЗМІ – більше не можуть вселяти відчуття безпеки. Люди шукають притулку в лідерів, які обіцяють стабільність у світі, що швидко змінюється.
Источник: www.ukrinform.ua
