Жіночий сектор терору: розповіді жінок, страчених радянською системою терору 26.05.2025 20:34 Укрінформ У День пам'яті жертв політичних репресій: три історії українських жінок, страчених у Биківні – одному з найбільших місць поховання загиблих під час сталінського терору
…Їхні наративи виходять за межі історії. Вони резонують із сьогоденням.
Повернення останків української журналістки Вікторії Рощиної до України – незвичайна подія. Її тіло було вилучено з російської в'язниці під іншим ім'ям, зі зміненими документами та спотворене. Ця похмура реальність є водночас шокуючою та очікуваною. Саме так діяв радянський репресивний апарат, і це відображає дії нинішнього російського режиму.
У 1930-х роках, під час Великого терору, родини закатованих отримували підроблені свідоцтва про смерть – у них стверджувалося, що смерть настала внаслідок «пневмонії» або «серцевої недостатності». Насправді це були страти, тортури та смертельні випадки в підвалах НКВС та на полігонах у лісах, таких як Биківна під Києвом.
Сьогодні, разом із дослідницями із заповідника Биківнянські Могили, ми розповідаємо про досвід жінок, які пережили цю систему. Їхні історії відображають опір, мовчання навколо досвіду жінок ув'язнених, та сексуальне насильство, яке науковці тільки починають розкривати.
Примітно, що Тетяна Шептицька, заступниця генерального директора з наукової роботи заповідника «Биківнянські могили», виділяє конкретну ініціативу – документування злочинів проти жінок у радянських в'язницях. Жінки стикалися не лише з фізичними та психологічними тортурами; вони зазнавали сексуального насильства з боку слідчих і були ув'язнені в чоловічих камерах, де вижити було практично неможливо. Сьогодні Росія продовжує подібну практику у в'язницях та місцях тортур на окупованих територіях.
Тому вкрай важливо, щоб безглузда «ностальгія» за тією епохою зникла з публічного дискурсу. Комуністичний режим був злочинним. Його методи були геноцидними. Його ідеологія була нелюдською. Як комунізм, так і нинішній російський режим мають бути повсюдно засуджені, подібно до нацизму, як одні з найжорстокіших знарядь масового знищення та геноциду у 20-му та 21-му століттях. Доки це не буде інтегровано в колективну пам'ять, історія неминуче повторюватиметься.
Проєкт «Жінки під прицілом НКВС» зібрав історії 12 українських жінок різного походження, професій та віку. Серед них три, яких ми вшановуємо сьогодні. Для злочинниць не мали значення ні стать, ні вік, ні рід діяльності. У жіночому секторі терору панує особливе горе. І, на жаль, особлива тиша.
«Ми прагнули, щоб Биківнянський ліс, як і Сандармох чи Катинь, був пов’язаний з конкретними іменами тих, хто там спочиває вічно», – зазначає Тетяна Шептицька.
Репресії як «закон» – генезис усього цього
Вчені визначають початковим «пусковим механізмом» репресій оперативний наказ 1937 року, який фактично започаткував Великий терор. «Це називається «куркульською операцією» (оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресії проти колишніх куркулів, кримінальних злочинців та інших антирадянських елементів». Цей наказ був санкціонований Політбюро Центрального Комітету ВКП(б) 31 липня 1937 року і започаткував масштабні репресії проти реальних та уявних супротивників Сталіна, – ред.). Він містив преамбулу, в якій дотепно сформульовано, що сім’ї осіб, страчених за так званою першою категорією, «зазвичай не репресуються», – уточнює Шептицька.
Перша категорія стосується страт. На практиці стало очевидним, що «загалом» означало, що сім'ї так званих «ворогів народу» зазнавали цього репресивного тиску. Найсприятливішим результатом для жінок репресованих було опинитися без даху над головою (оскільки їх конфіскували), безробітними (оскільки їх звільняли з роботи), без фінансових засобів (оскільки їх конфіскували) і навіть розлученими з дітьми (яких поміщали в інтернати для «перевиховання»). Часто дружини заарештованих, особливо тих, кого звинувачували у троцькізмі або зв'язках з контрреволюційними організаціями, отримували терміни від 8 до 10 років ув'язнення в системі ГУЛАГу. За відповідно жорстокого поводження, позбавлення життя (а також розлуки з сім'ями та дітьми…)
Жінки також ставали мішенню в операціях НКВС за «національною ознакою», що стосувалися переважно німок, полячок, латишів та учасників Харбінської операції. Чітких меж для страт та арештів не було, що сприяло постійному зростанню кількості осіб, яких розглядали в цих справах.
Єдиним наказом, який прямо стосувався жінок, був Наказ № 00486 від 5 серпня 1937 року, що стосувався дружин «зрадників батьківщини» та членів «шпигунських організацій». У ньому чітко окреслювалися всі аспекти репресій проти жінок, єдиним правопорушенням яких був шлюб з репресованими чоловіками.
«Жінки, які опинилися у в’язницях НКВС, зазнавали тортур, фізичного та психологічного примусу, а також морального приниження. Випадки зґвалтування задокументовані в певних документах НКВС, які частково оприлюднили наші колеги з Інституту історії України», – пояснює Тетяна Шептицька.
«…Нам допомагають свідчення тих жінок, які вижили». Однією з таких людей є письменниця Зінаїда Тулуб. «Вона яскраво описала свій досвід у штрафному ізоляторі, де не могла ні спати, ні нормально їсти, страждаючи від вічного холоду та голоду. У своєму листі вона включила фразу, яку ми часто зустрічаємо у свідченнях тих, хто вижив, – вони висловлюють готовність підписати що завгодно, аби жах припинився», – розповідає співрозмовниця. «Це свідчить про те, що чекістські методи були зухвалими, жорстокими та нелюдськими, спрямованими на те, щоб зламати людей та отримати зізнання. Цього було достатньо для формулювання вироків, зокрема смертних».
Щодо статистики,
Источник: www.ukrinform.ua
