Чиїми іменами давати вулиці: Винниченка – тест на історичну пам’ять 23.04.2025 10:00 Укрінформ Пропозиція перейменувати центральну вулицю Львова викликала дискусію: де провести межу між декомунізацією та викреслюванням власної історії?
Ініціатива голови Львівської ОВА щодо перейменування однієї з головних магістралей міста викликала дискусію: як оцінювати історичних постатей з минулого України та чи потрібно відновлювати процес декомунізації?
Діалоги, які відбуваються у Львові та за його межами, стосуються не лише сучасного автора Винничука. Також акцентується увага на історичній постаті Володимира Винниченка (1880-1951). Соціальні мережі та Львів обурила пропозиція голови Львівської ОВА Максима Козицького щодо зміни назви вулиці Володимира Винниченка, де розташована обласна військова адміністрація.
Це знаменує відносно новий прецедент і зсув у процесах найменування місць. Це стосується не стільки декомунізації чи деколонізації, скільки самого українського історичного канону. Як каже Володимир В’ятрович: «Ми маємо усунути чужі та штучно нав’язані елементи з нашої топоніміки, але не намагатися перекроювати нашу історію та довкілля для власних цілей».
“Вулиця Винниченка у Львові має бути перейменована. Цю пропозицію я подаю до Львівської міської ради як львів’янин і як голова Львівської ОВА, яка базується на цій вулиці. Відповідно до чинного законодавства, такі повноваження є органами місцевого самоврядування”, – заявив Козицький у соцмережі. Водночас ініціатор перейменування визнає, що «Винниченко є історичною особою, яка не підлягала декомунізації, оскільки досі не внесена до переліку акцій перейменування Українським інститутом національної пам’яті».
У своєму дописі Козицький зокрема згадує, що Винниченко (який фактично очолював уряд УНР у 1918 році) виступав за автономію України в складі Російської імперії, критикував тих, хто прагнув повної незалежності, зокрема Миколу Міхновського, вів суперечки з Симоном Петлюрою щодо питань незалежності, відкидав ідею створення української армії, підтримував комуністів. ідеологій, і навіть створили у Відні заокеанську групу українських комуністів.
Наприкінці свого допису Козицький закликав дати нове призначення вулиці, припустивши, що вона має «належним чином вшанувати особу чи подію нашої історії, яка символізує державність і втілює в собі найважливіші цінності для України та її народу». Розділ коментарів під публікацією став жвавою ареною для дебатів, де одні підтримують критику Винниченка, а інші захищають його.
ПРО ЯКУ ВУЛИЦЮ МИ МОЄМО?
Вулиця Володимира Винниченка у Львові розташована в самому центрі міста. Він має довжину 700 метрів і впорядкований численними історичними спорудами. «Вона простягається від площі Соборної, проходить через площу Митну, оперізує площу «На валах» з пам’ятником В’ячеславу Чорноволу і закінчується перехрестям з вулицею Максима Кривоноса», – описують місцеві ЗМІ.
Попереднє найменування «радянська» було декомунізовано у 1992 році після становлення незалежної України — місцеві депутати прийняли рішення перейменувати її на вулицю Володимира Винниченка. Наявність обласної адміністрації на вулиці імені Володимира Винниченка — одного з лідерів Української Народної Республіки — має символічне значення. Хоча його політична спадщина є суперечливою, наявність його імені в центрі Львова вже давно вважалася даниною історії української державності.
Справді, охарактеризувати Винниченка як ідеальну постать складно; однак для будь-кого природно помилятися, і деякі історичні помилки можуть бути невиправданими. Однак оцінка цих дій через призму сучасних цінностей може бути помилковою, так само як і очікування, що ритуальна зміна «несприятливого» імені може спровокувати значні трансформації.
У минулому прихильники «змінити» кольори синьо-жовтого прапора були особливо голосними, стверджуючи, що зміна смуг миттєво покращить умови в нашій країні. Зміна імені Винниченка на «більш відповідне» для сучасної доби — чи не виглядає це ритуальним?
Імена мають вагу, коли йдеться про дистанціювання від імперських понять, особливо щодо болісного шляху формування національної ідентичності. Це особливо вірно під час конфлікту, оскільки стерти «чужі» спогади з наших вулиць стає вирішальним процесом. Якими б «нейтральними» не здавалися такі назви, як «жовтень», вони передають зовсім інші значення, окрім простого посилання на осінній місяць… Наразі частина України проходить цю фазу, на відміну від Львова, який зазнав активнішого процесу перейменування набагато раніше.
Чи вже виникла колективна пам’ять, чи настав час оновити фазу декомунізації вулиць, які вже декомунізували? Укрінформ поспілкувався з двома ключовими фігурами, причетними до цих топонімічних змін.
Йдеться про історика та народного депутата Володимира В’ятровича, колишнього голову Інституту національної пам’яті та ключову фігуру в ініціації декомунізації, та Богдана Тихолоза.
Источник: www.ukrinform.ua
