Вихід США з переговорів: виклик чи нові можливості для України? 07.05.2025 15:56 Укрінформ Аналітики представляють різні сценарії розвитку ситуації, кожен з яких має унікальні характеристики та наслідки для нашої країни.
Останнім часом американська адміністрація все частіше публікує заяви, що містять пропозиції, а часом навіть прямі погрози, щодо потенційного виходу Сполучених Штатів з переговорних зусиль, спрямованих на вирішення конфлікту Росії з Україною. Дональд Трамп, наприклад, нещодавно зазначив, що він іноді «близький до такого кроку», але додав, що також відбуваються «позитивні зрушення», які відновлюють його віру в успіх дипломатії. Він не уточнив, що саме він вважає «позитивним».
Ознаки потенційної зміни позиції Америки з'являються також з боку інших гілок влади Білого дому. Державний секретар США Марко Рубіо застеріг, що президент незабаром може поставити під сумнів доцільність зосередження уваги на російсько-українському конфлікті, враховуючи, що Вашингтон також повинен вирішувати інші нагальні проблеми, зокрема ті, що пов'язані з Китаєм та Іраном.
Крім того, віце-президент Дж. Д. Венс відверто зазначив, що «існує значний розрив» між позиціями Києва та Москви, і тому «війна навряд чи завершиться найближчим часом». Він також заявив, що протягом наступних 100 днів продовжуватимуться зусилля, спрямовані на «узгодження позицій залучених сторін».
Інші посадовці американської адміністрації, включаючи речника Білого дому, висловили схожі настрої. Але що лежить в основі цього нещодавнього сплеску заяв? Які реальні перспективи розвитку ситуації в трикутнику Київ-Вашингтон-Москва? Які сценарії видаються правдоподібними в найближчі тижні та місяці?
ЛОМ «ІЛЮЗІЙ МИРУ»: ЧОМУ ПОТЕНЦІЙНИЙ ВИХІД США З ПЕРЕГОВОРІВ — ЦЕ НЕ КАТАСТРОФА, А МОЖЛИВІСТЬ
Яке значення мають зауваження з Вашингтона? Михайло Самусь, військовий аналітик і керівник платформи New Geopolitics Research, закликає до ясності в термінології. «Перш за все, що передбачає «роль Сполучених Штатів» у переговорному процесі? Якщо це стосується поїздок пана Віткова до Москви, участі в заходах в Ісаакіївському соборі та подальшої соціальної активності, як-от дегустація ікри, то, з жалем, таке «посередництво» є зайвим». Оцінюючи зусилля останніх місяців, Самусь однозначно: «Те, що ми спостерігали з боку адміністрації Трампа протягом останніх 100 днів, – це систематичні спроби змусити Україну капітулювати». Він наголошує, що провал цих спроб лежить виключно на українській стороні: «Якщо цього не було досягнуто протягом цього періоду – незважаючи на діяльність Дмитрієва, Віткова та різні спроби вплинути на позицію Трампа – це виключно тому, що Україна не погодилася на цей сценарій». Експерт нагадує, що Україна продемонструвала конструктивний підхід, підписавши 11 березня «спільне комюніке зі Сполученими Штатами, в якому підтверджується готовність до припинення вогню без попередніх умов», одночасно чітко давши зрозуміти, що ні Крим, ні суверенітет не можуть бути предметом переговорів — незважаючи на тиск з боку Трампа та його адміністрації. Таким чином, напрошується висновок: «Якщо ми обговорюємо припинення цього конкретного «переговорного процесу», то це, навпаки, обнадійлива новина для України». Самусь висловлює задоволення тим, що «цей дипломатичний «трупний балет» може нарешті наближатися до свого логічного завершення».
Дипломат Вадим Трюхан пропонує дещо інший погляд на ситуацію. Він стверджує, що «Трамп та його соратники усвідомили: вони не зможуть досягти швидкого вирішення війни в Україні в принципі. Обґрунтування зрозуміле — позиції України та Росії принципово протилежні. Росія прагне знищення української державності, тоді як Україна бореться за своє виживання». Зіткнувшись із цією реальністю, а також із «обмеженими засобами впливу на Путіна» та побоюваннями щодо «жорсткої відповіді з боку Росії, зокрема, можливої військової ескалації», адміністрація Трампа, за словами Трюхана, вдалася до «форми творчого дослідження — спроби визначити оптимальний курс дій». Отже, слід інтерпретувати нинішні заяви спокійно: «Вони, як правило, мають випробувальний, ситуативний характер… Заяви не є рішеннями. Рішення приймаються за зачиненими дверима та в непублічному контексті».
Значним фактором, який потенційно може змінити баланс сил, є так звана угода про надра, підписана між урядами України та Сполучених Штатів у ніч на 1 травня. Михайло Самусь наголошує на її преамбулі, якій, за його словами, «приділялося мало уваги»: «У ній чітко сформульовано, що Сполучені Штати визнають важливість добровільної відмови України від ядерної зброї. Це служить прямим посиланням на Будапештський меморандум». Для Самуса це ключовий аспект: «Це означає, що Сполучені Штати не можуть позиціонувати себе як нейтральний посередник. Вони є стороною, яка взяла на себе конкретні обов'язки. У меморандумі однозначно окреслено, як Сполучені Штати повинні реагувати у разі агресії проти України. Зокрема: підтримати жертву агресії, тобто Україну».
РЕФОРМАТИЗАЦІЯ РОЛЕЙ: ВАШИНГТОН БАЛАНСУЄ МІЖ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ТА ПРАГМАТИЗМОМ, МОСКВА ОЧІКУЄ ЕСКАЛАЦІЇ
Перспективи взаємодії в рамках трикутника Київ-Вашингтон-Москва залишаються складними та непередбачуваними. Вадим Трюхан зазначає: «Наразі немає жодних ознак діалогу в контексті вищезгаданого трикутника. У нас окремі двосторонні відносини: Вашингтон-Москва та Вашингтон-Київ. І навпаки, напрямок Київ-Москва практично відсутній, як і будь-який тристоронній формат. Наразі немає жодних реалізованих чи навіть здійсненних ідей щодо того, як можна структурувати переговори за участю американців, росіян та українців. Хоча така перспектива теоретично можлива, вона не на горизонті». Трюхан інтерпретує коментар віце-президента США Дж. Д. Венса щодо мети Білого дому на наступні 100 днів «спробувати узгодити позиції сторін» як свідчення того, що «формат переговорів поступово переходить у довгострокову фазу, позбавлену елементів терміновості чи надмірних очікувань. Поняття «швидкого завершення війни» фактично було відсунуто на другий план».
Источник: www.ukrinform.ua
