Фото: advokatpost.com (ілюстрація)
Народна депутатка Мар'яна Безугла знову привернула увагу: вона відвідала студентський протест із вимогою відставки Головнокомандувача Сирського, зробила дещо цинічні зауваження щодо смерті свого колеги Ярослава Рущишина в автокатастрофі, а згодом у коментарі до допису Олени Шкарпової, керівника відділу комунікацій Інституту економічних досліджень, заявила, що у неї синдром Аспергера – тобто вона сприймає емоції інакше, ніж інші. Однак користувачам соцмереж було цікаво, як людина з таким синдромом отримала (знову ж таки, спираючись на власне зізнання Мар'яни журналісту Данилу Мокрику) доступ до державної таємниці. Журналіст Коротко поставив під сумнів, наскільки це може бути небезпечно.
Відповідь може бути різною.
Насправді, синдром Аспергера (названий на честь австрійського психіатра та педіатра Ганса Аспергера) не класифікується як психічне захворювання. Це форма аутистичного розладу, яка може проявлятися в певних аспектах соціальної взаємодії та спілкування, що може бути непомітно для сторонніх.
«Люди із синдромом Аспергера, якщо вони добре компенсовані, не відрізняються від пересічної людини в суспільстві. Однак, коли йдеться про виражені розлади аутистичного спектру, такі особи, як правило, не повинні обіймати високі державні посади, оскільки недоцільно надавати їм доступ до державної таємниці», – стверджує психіатр Владислав Сова.
Посада заступника голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, яку Мар'яна Безугла обіймала до вересня 2024 року, безсумнівно, вважалася значною. На той час діяв спільний наказ Міністерства охорони здоров'я та Служби безпеки України від травня 2022 року, який передбачав, що офіційно діагностовані розлади категорії F84, включаючи синдром Аспергера, позбавляють осіб права доступу до державної таємниці. Проте, з кінця липня 2025 року (наказ Міністерства охорони здоров'я та Служби безпеки України № 1048/44454) ці обмеження знято. Таким чином, якщо термін дії дозволу Безугли не закінчився, вона тепер може законно отримувати доступ до секретних документів.
Тим не менш, за словами нашого консультанта, раніше жодних порушень закону не було.
— У Мар’яни Безуглої насправді немає синдрому Аспергера. Вона просто… м’яко кажучи, демонструє особливості у своїй поведінці та висловлюваннях, — продовжує Владислав Сова. — Щодо офіційно визнаних діагнозів, то хоча деякі обмеження справді знято, лікарі говорять не про дозволи чи заборони, а радше про рекомендації. Не рекомендується надавати особам з певними розладами доступ до державної таємниці не через ризик розголошення інформації чи навмисної її передачі супротивникам, а тому, що їхня реакція на стресові ситуації може суттєво відрізнятися від реакції осіб, які пройшли навчання або мають спеціалізовані навички.
Депутатка Мар'яна Безугла детальніше розповідає про свою незвичайну поведінку, пов'язану із синдромом Аспергера. Фото: interfax.com.ua
Депутатам не надали привілеїв
Термін «державна таємниця» охоплює три рівні секретності. Перший – «особливої важливості» – вказує на те, що розголошення інформації може суттєво загрожувати обороні чи економічній безпеці. Другий – «цілком таємно» – стосується інформації, що стосується військових стратегій або наукових досягнень стратегічного значення. Третій гриф «таємно» присвоюється плануванню правоохоронних операцій або конкретним офіційним документам, які не призначені для широкого розголошення.
Водночас важливо розрізняти допуск та доступ до державної таємниці. Допуск стосується дозволу на роботу з документами, що мають гриф секретності. Це може бути як одноразовим, так і постійним. Доступ вказує на фактичну присутність в архівах, паперових чи цифрових.
Очевидно, що в керівництві держави – від центрального уряду до місцевих адміністрацій – численні посади пов’язані з різним ступенем секретності. Такі допуски також мають співробітники правоохоронних органів, судді, прокурори, митники та працівники підприємств.
Посада народного депутата, попри численні привілеї, не передбачає доступу до секретної інформації. Зрештою, як то кажуть, вона досить обмежувальна.
«Доступ може бути надано лише тим депутатам, чия робота пов’язана з секретною документацією. Комітет оборони, безумовно, належить до цієї категорії. І навпаки, Комітет молоді та спорту, наприклад, розглядатиметься лише за виняткових обставин», – зазначає військовий експерт і колишній співробітник СБУ Іван Ступак.
Замість показів – рекомендації
З різними рівнями секретності державної таємниці, процеси перевірки є однаковими для всіх осіб. Це стосується і народних депутатів, які в цьому контексті втрачають свою недоторканність. Кандидати, серед інших вимог, повинні пройти оцінку психічного здоров'я.
«Це має включати консультації психіатрів, патопсихологічні оцінки, скринінги. На практиці це набагато простіше – людина отримує довідку, яка підтверджує, що вона не перебуває на обліку, що вона не бореться зі зловживанням психоактивними речовинами чи алкоголізмом, і цього достатньо», – пояснює доктор Владислав Сова.
Цікаво, що перевірка на поліграфі іноді проводиться під час подання заявки на доступ до державної таємниці, але вона не має юридичної сили.
«Навіть якщо поліграф вказує на потенційну схильність до необґрунтованої агресії чи зради, особі не можна відмовити в доступі, хіба що за нею встановлено спостереження», – стверджує Іван Ступак. «Надання неправдивої інформації в анкеті – це інша справа. Це є вагомою підставою для відмови в доступі».
Жодних ознак шпигунства
Незважаючи на серйозність терміну «державна таємниця», експерти часто ставлять під сумнів необхідність перевірки документів з грифом «секретно». По-перше, багато з цих документів вже морально застаріли, оскільки стали доступними через Інтернет. По-друге, з розвитком таких додатків, як WhatsApp і Telegram, секрети можуть швидко поширюватися по всьому світу. До 90% інформації, зібраної шпигунами, є загальнодоступною. Розвідувальні служби не можуть контролювати кожне повідомлення, і часто немає потреби в такому нагляді.
– Кожне міністерство та відомство має власні конфіденційні документи, призначені для обмеженого використання, але не пов’язані зі стратегічними питаннями, – стверджує юрист Юрій Сиротін, колишній слідчий. – Типовим прикладом є випадки, коли співробітники правоохоронних органів «зливають» матеріали конфіденційної слідчої діяльності підозрюваним. Це внутрішня відомча проблема, яка у разі розкриття кваліфікується як розголошення державної таємниці без будь-яких ознак шпигунства.
5 найгучніших скандалів
Источник: kp.ua
