Америка часів Трампа: чи є противага безмежній владі

Америка часів Трампа: чи є противага безмежній владі 14.01.2025 16:10 Укрінформ Запобіжники можливим імпульсивним рішенням Білого дому залежатимуть від єдності Конгресу та рішучості європейських лідерів

Інавгурація ще тільки за тиждень, а заяви новообраного президента США вже трусять провідні світові шпальти. Предусім, йдеться про гучні заяви Дональда Трампа та його сина щодо Гренландії, Канади, Панами, та Ілона Маска про його бачення німецької політики. Та незалежно від змісту заяв важливо в принципі: чи збережеться в балансі американських інституцій противага рішенням однієї з гілок влади. Зараз за республіканцями справжня «монобільшість», потрійна: більшість у Сенаті, Палаті представників і основне – лідер в Овальному кабінеті. Чи значить це, що переможець таки отримав все і протидії його рішенням чи вчинкам найближчих соратників у владній системі США і міжнародному праві просто не існує?

Публікація на сторінці Дональда Трампа у Фейсбук

СКІЛЬКИ ГОЛОСІВ У ДЕМОКРАТІЇ

«Наша Конституція і поділена майже навпіл політична спільнота не дають змоги правити за принципом «переможець отримує все»», ще кілька років тому писав у своїй книзі «Буремна хвиля» нині покійний американський сенатор, республіканець і великий друг України Джон Маккейн.

Джон Маккейн на Майдані в грудні 2013 року. Фото Genya Savilov/AFP/Getty Images

Коли Дональда Трампа обрали президентом уперше, в Україні вже говорили і писали про те, що американська владна система настільки добре продумана і збалансована, що запасу міцності вистачить і на такого непередбачуваного очільника, яким вже 8 років тому був Трамп. Звісно, за роки ситуація змінилась, хоча б тому, що 8 років назад він, за висловлюванням доцента Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка Миколи Капітоненка, виграв вибори несподівано і певний час був залежний від думок оточення. Сьогодні ж республіканці швидше побоюються ризикувати своєю політичною кар’єрою (це ми спостерігали минулого року протягом кількамісячних спроб домовитися та проголосувати за допомогу Україні в обох палатах Конгресу) і оглядаються в своїх діях на лідера.

Основні запобіжники діям президента в США – це подолання вето президента, слухання в Конгресі (якщо йдеться про щось екстраординарне), говорить Владислав Фарапонов, голова «Інституту Американістики», аналітик «Інтерньюз-Україна». «Механізмів в американській управлінській системі достатньо, але вони всі зав’язані на Конгресі», – каже він.

Тобто чи буде абсолютна підтримка проєктів Дональда Трампа, дуже залежатиме від розкладу сил у двопалатному парламенті. Наразі більшість у Сенаті – республіканська (53 місця у них, 45 у демократів, 2 незалежних), у Палаті представників теж (220 проти 215 демократів). Але дискусії, створення противаги цілком можливе, вважає Олександр Краєв, директор програми «Північна Америка» в аналітичному центрі «Українська призма», викладач НаУКМА. «Останнє голосування в Палаті представників за спікера показало, що всередині партії є певний спротив, – говорить він. – Знайшлись кілька людей, не готових відразу голосувати за Майка Джонсона». Голосування за спікера – це питання принципове, і прийнято в будь-якому випадку підтримувати свого однопартійця, але навіть у такій важливій поцедурі довелося ще десятків півтора конгресменів переконувати, пояснює Краєв. «Виглядає так, що під час ледве не кожного голосування доведеться йти на поступки консерваторам, тобто іншій частині республіканської партії, – говорить він. – Більшість у Палаті представників дуже нетривка і малоймовірно, що голосування проходитимуть легко».

Те саме, на думку експерта, стосується й Сенату, де більшість республіканців теж не назвеш переконливою. Це означає, що для ухвалення законопроєктів від президента або Палати представників їх буде досить (бо потрібно 50 «за»). Але для деяких законопроєктів, наприклад, поданих самими сенаторами, потрібна процедура дебатів, а виставити документ на дебати можна за згоди 60 членів Сенату. «Тож все одно треба десь брати 7 голосів – тобто, серед демократів, – розповідає Краєв. – Виходить, і в Сенаті республіканці не матимуть на 100% автономію». Для процедурних питань, де потрібні дві третини голосів усіх 100 сенаторів, теж доведеться домовлятися. «

Американський Сенат. Фото з відкритих джерел

Дискусії будуть, хоч і не такі довгі та глибокі, якими могли б бути, якби республіканська партія перебувала на іншому етапі свого розвитку, вважає й Фарапонов. Мовляв, республіканці довго знаходилися в опозиції і тепер, що називається, допалися до влади. Але є нюанс – на думку експерта, показувати на публіку глибокі розбіжності, важкі спроби домовитися партії буде невигідно. «Це демонструватиме американцям, що насправді плану в них не було, а лише велике бажання прийти до влади, – вважає американіст. – Явна неодностайність може вдарити по їхньому рейтингу». Термін, на який обираються до Конгресу – всього два роки, у 2026 році відбудуться проміжні вибори, а це значить, що нова передвиборча кампанія почнеться вже у травні 2025-го, нагадує Фарапонов.

ПОТРІБНА ЗДОРОВА АМЕРИКАНСЬКА КОНКУРЕНЦІЯ

З позицією MAGA, яка колись вважалася небагаточисельною групою, тепер муситимуть рахуватися і демократи, і республіканці традиційного спрямування. Республіканська партія сьогодні – надто складна структурно, щоб прогнозувати її дії, говорить Владислав Фарапонов. «Це симбіоз і яскравих трампістів, для яких Трамп став уособленням того, чого вони чекали віддавна, і традиційних республіканців, – говорить він. – Але партії не вигідно відділяти себе від чинного президента». Традиційні республіканці – це такі, як нині покійний Джон Маккейн, Мітч Макконнел, що очолював фракцію протягом 20 років і рік тому оголосив, що піде у відставку після виборів у листопаді. Або Мітт Ромні, що брав участь у президентських перегонах у 2012-му, а нині, завершивши каденцію, не балотувався на наступний термін.

Яскравий представник республіканців Ромні. Фото Укрінформ

Ці представники рейганівського спрямування здебільшого немолоді і їх природньо у фракції вже небагато.

Тим більше цікаво, що буде далі з партією і наступним кандидатом на вибори президента у 2028 році, вважає Фарапонов, – не факт, що розвиток ітиме винятково в напрямку ідей MAGA. «Я б сказав, якраз республіканці зараз готові залежно від політичної кон’юнктури й бажань виборців змінювати свої меседжі і пропонувати те, що залучить центристську аудиторію», – говорить він. Хоча те ж завдання і перед демократами. За словами експерта з американської політики, є категорія американців, що не визначилися остаточно досі, і їм не так цікаво, кого кандидати представляють, як те, що вони пропонують.

Наразі ж бачимо цілковите бажання представників різних гілок влади США подружитися з Дональдом Трампом. «Щоб аж настільки – це вперше. Вперше все настільки відкрито й очевидно, що всім хочеться грати на одному полі з Трампом і подобатися йому, – говорить Олександр Краєв. – Ситуація безпрецедентна саме масштабністю цього явища».

Фото зі сторінки Дональда Трампа у Фейсбук

Раніше у внутрішній політиці Штатів швидше панувало зацікавлення протистояти іншій гілці чи іншому органу влади, говорить експерт. Він наводить Вотергейтський скандал як приклад такої конкуренції (мова про відставку президента Річарда Ніксона у 70-х через спроби приховати причетність до злому штаб-квартири демократів у Вашингтоні). Мовляв, він виник, бо ЦРУ було зацікавлене притиснути трохи ФБР, журналісти – викрити всіх учасників, а Міністерство юстиції – почати судовий процес і втерти носа президентській гілці влади, яка доти намагалася тиснути на міністерство.

«Вотергейт – це чудовий приклад того, як працює баланс інституцій. Зараз цей баланс порушується, – говорить Олександр Краєв. – Це не вперше в американській історії, не треба вважати, що Трамп єдиний, хто все під себе «підігнав». Але зараз масштаб цього явища й дійсно нечуваний».

Як мінімум за тим, як тривав розгляд і винесення вироків у справах проти Дональда Трампа, саме це і відчувається. В Конституції США зазначено, що об’єкт кримінального переслідування не може стати президентом. І вважалося, що це значить: людина, що є таким об’єктом, не може стати президентом. «А тепер юристи Трампа кажуть, він обраний президент, отже, знімайте з нього кримінальні обвинувачення, бо так написано в Конституції», – говорить експерт.

МАЄШ ПОСАДУ – СЛІДКУЙ ЗА СВОЇМИ ТВІТАМИ

У рішеннях, що стосуватимуться зовнішньополітичних інтересів США, Конгрес і Сенат відігравали й відіграватимуть велику роль, говорить Тарас Жовтенко, безпековий аналітик Фонду демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва. Так, санкції, накладені на РФ, президент одноосібно скасувати не зможе – тільки за згоди Конгресу. Вийти, скажімо, з НАТО – теж. Поправка, за яку проголосували обидві палати американського парламенту ще за першої каденції Дональда Трампа, коли він говорив про можливість виходу з альянсу, забороняє президенту США одноосібним рішенням виводити країну зі складу міжнародних союзів і утворень, де Штати були серед засновників. «Тобто на питання, які стосуються безпосередньо того, як США будуть формувати зовнішню політику, є механізми внутрішнього балансу й контролю», – пояснює Жовтенко.

Щодо рішень президента Трампа, які впливатимуть на міжнародну та глобальну безпеку, противагою цілком можуть бути стратегічні партнери Вашингтона, вважає він. Наприклад, днями повідомлялося, що ЄС ще раз офіційно нагадав майбутньому президентові Америки, що під час його ймовірної зустрічі з Путіним неприпустимо вирішувати питання європейської безпеки і долю європейських країн без їх участі у цих перемовинах.

«Найбільшим геополітичним

Крім самого Дональда Трампа зараз на «інформаційному фронті» разом із ним активно виступають його син Дональд Трамп-молодший і союзник у виборчих перегонах Ілон Маск. Інформаційний резонанс від їхніх дій теж важливий, але важливіше, у що він буде конвертований після інавгурації та призначень в адміністрації. Сини Трампа посад нібито не отримають (принаймні, під час передвиборчої кампанії політик заявляв, що не призначатиме на державні посади членів родини, бо під час попередньої каденції це на них негативно відбивалося). «Тобто можна особливо не звертати уваги на те, що постять його сини, – вважає Жовтенко. – Щодо Ілона Маска, це залежатиме від його статусу в новій адміністрації».

Фото Getty Images

13 листопада Дональд Трамп дописом у соцмережі підтвердив (про це йшлося ще влітку), що бізнесмен Ілон Маск та республіканець Вівек Рамасвамі очолять «Департамент ефективності уряду» в новій адміністрації. Оскільки такої посади досі в уряді не існувало, то поки незрозуміло, які повноваження матиме пан Маск і кому буде підпорядкований. Наскільки зможе вже як державний діяч продовжувати так активно дописувати у своїй соцмережі: одна справа – заяви приватної особи, інша – посадової. Власне, уточнити це вже спробували німці після того, як Маск висловлював відверту підтримку ультраправій партії «Альтернатива для Німеччини» і назвав президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра «антидемократичним тираном». Лідер парламентської фракції СДПН Рольф Мютценіх у коментарі для «Der Spiegel» зазначав, що потрібні роз'яснення – «чи неодноразові прояви неповаги, наклеп і втручання у виборчу кампанію також були висловлені від імені нового уряду США». Такою ж була реакція Берліна на рівні міністра закордонних справ та президента Штайнмаєра, говорить Тарас Жовтенко. «Якщо він каже це як приватна особа, тоді справа німецьких правоохоронних органів оцінити, наскільки його висловлювання можуть деструктивно впливати на ситуацію в Німеччині, – говорить він. – А інакше – виходить, це частина політики Білого дому». І якщо Дональд Трамп підтвердить це офіційною заявою, то і реакція буде на відповідному рівні.

Поки що потрібно відслідковувати всі ці заяви, вважає Жовтенко, бо вони так чи інакше відображають або ставлення самого Трампа до певних речей, або те, як це ставлення уявляють собі люди з його близького оточення. Враховувати їх, щоб планувати, з якою аргументацією далі підходити до справ з господарем Білого дому. За бажання Трамп може використати весь цей інформаційний галас і проти Ілона Маска. «Мовляв, Ілоне, ти вже стільки понаписував і негативу зібрав, ну як я тебе можу призначити на посаду? – міркує пан Тарас. – Лишається тільки дочекатися 20 січня і перших призначень».

Тестовим стане перше ж завдання для Сенату – затвердження висуванців Трампа на різні посади. Всього їх 23, але The Washington Post (це видання вважається наближеним до демократів, – ред.) вважає, що до чотирьох з них є серйозні запитання. У цій четвірці – Тулсі Габбард на посаду директора національної розвідки, Піт Хегсет (потенційний міністр оборони), Рассел Воут (пропонується на очільника адміністративно-бюджетного управління) та Роберт Ф. Кеннеді-молодший, що претендує на місце міністра охорони здоров’я.