Шевченківська премія 2025: що вразило і чого від неї не чекали 10.03.2025 19:53 Укрінформ Схоже, що вперше після відновлення Шевченківської премії помітна відсутність епатажу на адресу лауреатів.
Серед значних геополітичних заворушень знайти відчуття стабільності є вкрай важливим. На свій розсуд. Сам по собі. Ця майже терапевтична спроба була успішно досягнута Шевченківською премією цього року. Що здивувало, здається, навіть Шевченківський комітет та інтернет-спільноту, яка спостерігає за українськими культурними подіями.
З одного боку, значимість церемонії та голоси лауреатів були затьмарені метушнею та шумом «американських гірок», які сколихнули український інформаційний ландшафт, тому оголошення 2025 лауреатів залишилося майже непоміченим. І навпаки, вперше критики на адресу Шевченківського комітету майже не було. Жорстка критика. Здається, у 2025 році українці досягли неймовірного – приборкали свою невгамовну аутоагресію, звернувши увагу на партнерів (або колишніх) з-за океану.
Якими суперечками визнана Шевченківка?
Які ще претензії (одні виправдані, інші ні) були спрямовані до різних номінантів і лауреатів у різні періоди? Цей список легко міг би заповнити приблизний бестселер і бестіарій. Згадаймо 2023 рік, коли вперше нагороду вручили не в день народження Шевченка, а 22 травня, у день перепоховання Шевченка. Запровадження в останню хвилину окремої номінації за військові заслуги та започаткування нової номінації «За внесок у перемогу» призвело до відставки голови комітету Юрія Макарова та різкої реакції як членів комітету, так і представників мистецької спільноти, які вважали, що ці зміни підривають усталені норми та заплямують репутацію премії.
За рік до цього на етапі короткого списку почалися суперечки, коли деякі виключені кандидати висловили обурення через відсутність прозорості. Так, у 2022 році письменниця Наталія Дзюбенко-Майс звинуватила Комітет у прихильності до «фаворитів» Голови.
За роки незалежності п'ятеро лауреатів відмовилися від Національної премії імені Шевченка. У 1997 році відмовився письменник Юрій Андрухович, у 2005 році – кінорежисер Юрій Іллєнко, у 2008 році – актриса Галина Стефанова та режисер-постановник Василь Вовкун. Проте цього року Вовкун не цурався премії, як і не уникав її раніше. Останнім, хто відмовився від цієї честі, був письменник Василь Шкляр у 2011 році.
Загалом кількість критики та непорозумінь була пов’язана не лише з політикою та об’єктивними факторами, а й з суто суб’єктивних аспектів. Українська культурна спільнота часто дорікала до своїх власних з кількох причин – колоніального минулого, яке постійно плекало незадоволених, невпевнених у собі митців, які сприймали визнання лише як формальну процедуру підтвердження владою (на кшталт нагороди). Крім того, навколо Шевченківки були репутаційні проблеми. «Суперечки навколо номінантів на Шевченківку висвітлюють одну важливу істину – бути висунутим і зберегти гідність неможливо», – написав письменник і перекладач Остап Українець. «Серйозної Шевченківської премії не може бути, оскільки в нашій країні немає жодної критичної інституції», – додала письменниця та літературознавиця Роксана Харчук, вступаючи в розмову про скандали.
Вручення Шевченківської премії відбудеться у травні 2023 року в Бородянці біля постаменту розстріляного росіянами Кобзаря
Сьогодні ландшафт кардинально змінився. Соцмережі переповнені привітаннями, час від часу супроводжуваними бурчанням невдоволення, але різкої критики та жорстокості помітно немає. Ми дорослішаємо, чи діють просто інші фактори, які відволікають нас від конфліктів? Незважаючи на це, схоже, ми вчимося об’єднуватися і тим самим підвищувати значення самих українських культурних закладів.
Що представляють цьогорічні лауреати? По-перше, більшість із них – видатні та впливові митці, багато з яких уже задіяні в сучасній та авангардній сферах культури. Тобто вони визнаються не за «минулі заслуги», а за «поточні проекти».
Що ще важливіше, Комітет успішно знайшов компроміс між «військовими» та «цивільними» лауреатами, які раніше намагалися знайти спільну мову. Отже, без окремих військово-цивільних номінацій залишалося місце як для збереження автентичних мистецьких практик, так і для поваги до військової журналістики.
Хто такі лауреати війни епохи?
Наприклад, Павло Казарін отримав визнання за проект «Журналістика військового часу на «Українській правді», який безпосередньо стосується війни. Адже нинішній лауреат – не лише висококваліфікований та влучний журналіст, а й військовослужбовець, який вступив на військову службу 25 лютого 2022 року. Нині він служить у ударній роті БПЛА 104-ї бригади. Молодший сержант Казарін активно діяв у Запорізькій та Куп’янській областях, продовжуючи писати та публікувати статті.
Павло Казарін
Режисер і колишній міністр культури Василь Вовкун створив театралізовану кантату «Псалми війни», що відображає реалії воєнного часу. Проте генеральний директор і художній керівник Львівського театру опери та балету заявив про намір передати свою частину винагороди у розмірі 484 480 грн на підтримку безпілотників 24-ї окремої механізованої бригади.
Источник: www.ukrinform.ua
