Сергію Лифарю 120 років: «Киянин Сергій. Українець до кінця»

Сергію Лифарю 120 років: «Киянин Сергій. Українець до кінця» 02.04.2025 18:49 Укрінформ Ділимося думками про українську спадщину всесвітньо визнаної ікони балету, яку Росія продовжує називати своєю.

Киянином, відомим як божество танцю, є Сергій Михайлович Лифар, який показав сотні своїх балетів на багатьох поважних сценах. У 17 років він будь-якими способами втік від жорстокого радянського режиму з Києва до Парижа, прийнявши для світу ім’я Серж Лифар. Через 38 років він повернувся до міста дитинства, але поставити постановку на київській сцені йому так і не дали.

Спочатку радянський режим намагався переманити втікачів від червоного терору, які швидко здобули популярність у Франції. Пізніше його намагалися дискредитувати, даючи обіцянки, які так і не були виконані.

Серж Лифар прагнув створити в Києві власний музей. Згідно з побажаннями знаменитої зірки балету, його партнер Лілен д'Алефельдт передав цьому місці значну частину своєї документальної спадщини. Музей його імені було створено у 2019 році, але наразі він не має спеціального приміщення та працює як філія Музею історії міста Києва.

Наталія Білоус

Чому відомий виконавець балетів «Ікар» і «Аполлон» – український артист? Це запитання ми поставили Наталії Білоус, керівнику музею Сержа Лифаря, знавцю його життєвого та творчого шляху. Разом із колегами вона подарувала Укрінформу цікаві музейні експонати з архіву цієї надзвичайно талановитої танцівниці. Серж Лифарь співпрацював з такими іконами, як Коко Шанель і Пабло Пікассо.

ОДИН ІЗ ДАЛЕКИХ ПРЕДКІВ ЛИФАРІВ МОЖЛИВ ПОХОДИТИ ІЗ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Уважні читачі можуть знайти багато інформації про роки Сергія Лифаря в Україні в його перших спогадах, виданих у Франції в 1935 році. Французька назва – «Quand j’avais faim», а українські переклади – «Тяжки роки» та «Урожайні роки». Він написав ці спогади після того, як у 1933 році в Києві померла його мати, яка супроводжувала його до Європи наприкінці 1922 року, після чого вони більше не зустрічалися. Вимучена тяжкими роками Софія Василівна Лифарь померла від тифу на 52-му році життя.

У 1901 році одружилися її батьки: донька поміщика Канівського повіту Київської губернії та Михайло Якович Лихвар (1875-1947), лісничий 2-го Київського лісництва (Трипіль-Вітієвського), який згодом служив у Водно-лісовому управлінні. Існує вражаюча фотографія подружжя, на якій мати зображена в традиційному українському вбранні.

Батьки. На фото з дітьми Сергій Лифарь – праворуч

Подружжя спочатку проживало під Києвом, де у них народилося четверо дітей: Євгенія (1902); Василь (1903); Сергій (1905); і Леонід (1906). Усі діти успішно емігрували за кордон.

Родовід Сержа Лифаря прискіпливо вивчала понад десять років тому кандидат історичних наук Марина Курінна. Вона дійшла висновку, що один із далеких предків Лифарів міг походити із Запорізької Січі та прибув до Великої Мотовилівки на Київщині, звідки походив батько танцюриста, разом із прикордонним загоном Семена Палія на межі XVII-XVIII століть.

«…Коли я трохи подорослішав і зацікавився своєю спадщиною, я часто розпитував батьків про наше походження, але нічого не міг розкрити, окрім туманної казки, яка збереглася в нашій родині», — згадував Серж Лифар у Франції. Він уточнив, що родинна легенда свідчить, що їхній рід повели таємничі вершники, які оселилися на Запорізькій Січі.

Про свого діда Василя Дмитровича Марченка онук зазначив, що він вирізнявся величезною фізичною здібністю – з гумором гнув підкови та кидав гирі, був винятково працьовитим. Він володів кількома селами і був заможним землевласником. У книзі «Список населених пунктів Київської губернії» за 1900 рік ми знаходимо такі відомості про Малий Букрин, в якому проживало 193 двори і 1037 жителів. “Село нараховує 1583 десятин землі, з них поміщицьких – 979 десятин, церкві – 35 десятин, селянам – 569 десятин. Село належить Марченку Василю Дмитровичу. Сам поміщик веде господарство маєтку по трипільній системі, як і селянське. В селі є 1 православна церква, 1 парафіяльна школа, 10 вітряних млинів, 2 кузні, 1 державна винна лавка…»

Літні канікули, різдвяні канікули та Великдень онуки проводили в оселі Марченків у Канівському районі. Вони також організовували домашні вистави, як їх чудово

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь