На Гуцульщині покоління проводжають воїнів та святкують Великдень сирними кониками Наша спадщина 29.03.2025 11:00 Укрінформ У 2024 році до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України внесли звичай сирної скульптури.
Вже понад століття на Гуцульщині виготовляють сирні фігурки. Зачинателем цієї традиції визнана Юстина Якіб’юк із гірського села Брустури. Проте чи справді вона першою створила сирну іграшку, чи це були гірські скотарі, які поверталися з Карпат із сирними подарунками для своїх дружин, залишається неперевіреним. Ця казка продовжує процвітати на Гуцульщині. У повідомленні Укрінформу детально розповідається про створення сирних коней та визначається їхній капітал.
«ЦЕ НАША СІМЕЙНА РЕМЕСЛО, І МИ ПИШАЄМОСЯ ЦИМ»
– Сирні коники робили всі мої предки: і прапрабабуся, і прабабуся, і бабуся, і бабуся (хрещена, – ред.), і дружина, – ділиться Василь Петрів. – П’ять поколінь – усі з нашого дому. На Великдень зазвичай готували багато. У святковому кошику кожної родини поряд з писанкою мав бути і кінь. Це звичай з Брустури. Хоча коней виготовляють і в сусідніх селах, Брустури є основним місцем для цього ремесла.
Василь і Марія Петрів
Разом із дружиною Марією Петрів, визнаною майстринею народного мистецтва, він завітав до Івано-Франківська, щоб провести для школярів майстер-клас із створення сирних іграшок. Поки майстриня готується до заходу, я розпитую у пана Василя про суперечку між селами Брустури та Шепіт, за чутками, про звання «столиці сирного коня».
— Розумієте, села Шепіт раніше не було; це все було Брустури. Шепіт виник у 1956 році, коли відокремилася частина Брустур. До цього у нас була одна церква, цвинтар, однакові традиції. Тепер не тільки Шепіт виробляє сирні коні, а й села Річка, Снідавка, Космач та інші. Роблять їх навіть у Чорному Потіку та Верховині. Ми раді бачити, як воно процвітає. Проте Брустури залишаються столицею сирного коня, – наголошує пан Василь.
За його словами, зараз у селі близько 60 майстрів, які займаються виготовленням фігур. Натомість на початку ХІХ століття їх було значно менше, а найвідомішою серед них була Юстина Якіб’юк, прабабуся пана Василя. Вона виростила 14 дітей і майструвала сирні іграшки, щоб прогодувати свою велику родину. Продовжували її доньки та невістки, в тому числі Марія Матійчук, хрещена мати пана Василя, яка передала вміння ліпити сир його дружині Марії Петрів.
— У нас біля дому завжди було хоча б дві-три корови. З молока ми робили сир, а з нього ліпили конячки та булочки. Їх виготовляли на весілля, похорони, в армію, коли проводили парубків. Це наше сімейне мистецтво, і ми цим дуже пишаємося, – розповідає Василь Петрів.
Зазначає, що цю традицію плекав з дитинства. Він добре знає весь процес їх виготовлення, хоча в Брустурі цим ремеслом займаються переважно жінки. Чоловіки переважно доглядають за худобою та допомагають із сиром.
ЯКЩО ГОТУЄТЕСЯ ДО ВЕЛИКОДНЯ, КРАЩЕ ГОТУВАТИ СИР У СЕРЕДУ
– Цей сир, але, готують зі свіжого коров’ячого молока з використанням гляку – шлунку молодого теляти. На кожне відро молока потрібно 100-150 грамів гляку, і він повинен добре настоятися. Тоді ви отримаєте сир з дірочками. Це означає, що він «готовий до роботи», тобто кислий. Треба бути дуже обережним, бо воно як скисне, то з сиру перетворюється на бринзу, – пояснює пані Марія.
Вона додає, що взимку сир може скиснути протягом двох днів, а от влітку процес відбувається набагато швидше. Жінка демонструє шматочок сиру, кажучи «на роботу». Вона запевняє, що може дати до 20 коників. Вона кладе шматочок сиру в киплячу воду, потім ліпить з нього фігурку і занурює в соляну ванну.
«У солі та окропі сир втрачає все, залишаючи за собою жорстку скоринку», — уточнює майстриня.
Вона розповідає легенду про традицію приготування сирних коней. Коли гуцул повертався з полонини після того, як кілька місяців випасав худобу, він хотів привезти подарунок для дружини. Шматочок сиру опустився в окріп, розплавився і надихнув його виліпити з нього підкови, які він дуже любив.
– От я витягнув вуха, ноги (показує, – ред.) – і вийшов кінь. Тоді ми почали їх сідлати, прикрашати, підстригати гриви для вишуканості, – додає пані Марія.
Вона зазначає, що якщо на Гуцульщині створюють сирних коників як сувеніри чи для свят, то часто їх розписують. Для цього використовуються тільки натуральні барвники. Також утримуються від використання хімічних елементів при копченні підков, покладаючись виключно на букові гілки, що дозволяє зберігати ці іграшки тривалий час.
– Звичайні сирні конини можна зберігати в холодильнику кілька місяців. Якщо ви ліпите їх на Великдень, то сир краще готувати в середу, тому що коні повинні сушитися на драбині, щоб
Источник: www.ukrinform.ua
