Нехай звучить «Кайтарма» Наш спадок 08.02.2025 09:00 Укрінформ Танець «Агир ава ве Кайтарма» – частина нематеріальної культурної спадщини України й жива традиція кримських татар
Традиційний танець «Агир ава ве Кайтарма» вже століттями залишається серцем кримськотатарських весільних урочистостей, об’єднуючи різні покоління. Його виконують усі – від поважних старців до дітей. Цей танець складається з двох частин: повільної, стриманої «Агир ава» та динамічної, запальної «Кайтарми».
Про те, як танець живе навіть в умовах сучасних викликів, Укрінформу розповіла танцівниця Ельнара Халілова – співавторка подання про внесення «Агир ава ве Кайтарма» до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України.
ТАНЕЦЬ, ЯКОМУ ПОНАД 200 РОКІВ
За словами пані Ельнари, танець з'явився ще в середині-кінці XVIII століття, задовго до депортації кримських татар у 1944 році.
– Деякі люди вважають, що він виник після повернення народу до Криму, але це не так. Якщо дослівно перекладати назви частин, «Агир ава» означає «важка мелодія» – повільна та стримана, а «Кайтарма» – «повторення», що символізує легкість, радість і ритм життя, – пояснює вона.
У 1930-х роках з’явилися перші сценічні версії цього танцю, а традиція парного виконання чоловіком і жінкою остаточно сформувалася вже в умовах депортації, коли збереження культури стало питанням виживання нації.
Пані Ельнара зауважила, що танець «Агир ава ве Кайтарма» віддзеркалює життєву силу та стійкість кримськотатарського народу:
– Головна особливість «Агир ава ве Кайтарма» – виразність жестів і філософське значення хореографічних елементів. У повільній частині жінки виконують плавні рухи руками, оберти кистями та корпусом, демонструючи грацію та витонченість. Чоловіки ж роблять більш точні й виточені рухи руками та плечима. Все це супроводжується легкими присіданнями в такт мелодії – і в жіночій, і в чоловічій партіях. Коли танець переходить у динамічну «Кайтарму», чоловіки демонструють спритність у ритмічних рухах ногами, а жінки зберігають струнку поставу, акцентуючи грацію кистями рук.
Про глибокі сенси, закладені в рухах рук у жіночій партії, хореографці розповіла її бабуся в Криму:
– Коли танцівниця розгортає долоні до неба, це означає прохання про благословення Аллаха. Потім вона акуратно закриває пальці, ніби збираючи цю енергію. Коли долоні знову розкриваються – вона передає цю енергію своєму народові.
Пані Ельнара згадує і слова свого дідуся: «Поки звучить “Кайтарма” – будуть існувати кримські татари». Саме тому цей танець став не лише елементом святкової традиції, а й символом національної стійкості та ідентичності.
– Сьогодні важко зустріти представника мого народу, який би не знав, що таке «Агир ава ве Кайтарма» і не вмів би його танцювати, – підсумовує вона.
ТРАДИЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ ВЕСІЛЬ
Як розповіла пані Ельнара, весільний танець починається з виходу в центр батьків наречених або найближчих родичів. Вони, танцюючи, символічно дарують гроші виконавцям – цей обряд називається «ахча япиштирмак», що означає «приліпити гроші». Після цього гості, один за одним, замовляють музикам мелодії й приєднуються до танцю. Ця традиція не лише робить весілля урочистішим, а й має глибоке значення. Під час депортації вона допомагала зберегти автентичну музику, адже музик підтримували грошима, зібраними на весільних гуляннях.
– Кілька століть тому чоловіки та жінки святкували весілля окремо, що було зумовлено релігійними традиціями. Відповідно, танці також виконувалися окремо. Сьогодні це парний танець, який можуть виконувати як одна пара, так і десятки людей, об’єднаних спільним ритмом і духовною єдністю, – підсумувала Халілова.
«Агир ава ве Кайтарма» залишається важливим елементом весільної традиції та символом єднання кримськотатарського народу.
Ельнара Халілова.
В умовах війни новою реальністю для багатьох кримських татар стають онлайн-весілля. Це відповідь на складний виклик, яка дає змогу молодятам зберігати весільні традиції навіть вдалині від рідної землі та своїх близьких, розповідає пані Ельнара.
За її словами, онлайн-формат стає єдиною можливістю для тих, хто не може приїхати до Криму та особисто зустрітися з родичами.
– Я не була на таких весіллях, але розумію, що ця опція важлива в нинішніх умовах, – додає вона.
КУЛЬТУРА, ЩО ЧИНИТЬ ОПІР АСИМІЛЯЦІЇ
Кримськотатарська культура зберігає свою глибину й унікальність, однак історичні події, зокрема депортація, залишили свій відбиток на деяких її аспектах. Пані Ельнара розповіла про один із таких впливів – зміни в жіночих сценічних костюмах. Зокрема, вона пояснила, що деякі сучасні сценічні костюми, у яких вишивка розміщена нижче пояса, стали наслідком недостатнього розуміння традицій та прагнення надмірно прикрасити сценічний образ. Звісно, 45 років життя в депортації в Узбекистані та вплив іншої культури не могли не залишити свого відбитку.
– У традиційному одязі кримських татар вишивка завжди розташовувалася на верхній частині вбрання, що мало символічне та практичне значення. У нашій культурі все дуже логічно й продумано. Одяг жінки не має притягувати погляд чоловіка нижче пояса, тому вишивка на цій частині одягу – це не наша традиція, – наголошує експертка.
Вона зазначає, що важливим елементом жіночого вбрання є пояс – кушак, який не лише частина оздоблення, а й виконує соціальну функцію: його форма вказує на статус жінки – заміжня вона чи ні. Якщо жінка заміжня, то за традицією жоден сторонній чоловік не може проявляти до неї знаки уваги.
У кримськотатарських родинах продовжують передавати культурні традиції наступним поколінням.
– Дітей змалку вчать співати, грати на музичних інструментах, танцювати та знати рідну мову. Це невід’ємна частина нашої ідентичності, – додала пані Ельнара.
ПРИКРАСИ, ПОГЛЯДИ І ЗНАКИ
Кримськотатарська культура багата на унікальні символи та глибокі сенси, знання про які передаються з покоління в покоління.
За традицією, нареченій після весілля зрізали локони на скронях і, прикриваючи їх, пришивали на краї жіночого головного убору фес ювелірну прикрасу зіліф аскісі. Так усі знали, що вона заміжня, пояснює пані Ельнара.
Делікатні повідомлення можна було передати за допомогою традиційних знаків. Наприклад, якщо дівчина не погоджувалася на шлюб із юнаком, який прийшов свататися, гості могли це зрозуміти за взуттям, складеним «носиками» до виходу. А під час частування дівчина могла подати солону каву – своєрідний еквівалент українського гарбуза, що символізував відмову.
Через рухи в танці також можна передати особливі смисли.
– Коли дівчина танцює в парі з хлопцем, вони завжди зберігають дистанцію. Любов і взаємоповага виражаються не через дотики, а через погляди та рухи, – підкреслює пані Ельнара.
На весіллі наречені не цілуються, а гості не кричать традиційне для інших культур «Гірко!». Такі прояви не характерні для кримськотатарської культури і не вітаються.
БЕРЕГТИ ПОПРИ ВСІ ТРУДНОЩІ
Після окупації Криму в 2014 році та початку повномасштабної війни у 2022 році багато кримських татар змушені були покинути свої рідні домівки. Серед них є й танцюристи, народні майстри. Незважаючи на те, що вони перебувають далеко від рідної землі, бережуть і активно популяризують свою культуру та традиції.
За словами Ельнари Халілової, сьогодні в Криму працюють на професійному рівні декілька танцювальних колективів, серед яких кримськотатарський фольклорний ансамбль «Крим», ансамбль народного танцю «Хайтарма». Також розвинулося багато аматорських колективів: «Джеміле», «Гульдесте», «Теселлі», «Учан-Су», «Сельсебіль», «Атеш» та інші.
Вони не припиняють популяризувати танці, даруючи яскраве сценічне виконання своєму народу та зберігаючи в серцях незламний зв'язок з рідними традиціями, навіть у найважчі часи.
На материковій частині України ситуація не проста.
– Професійних кримськотатарських хореографів, які можуть навчати та ставити постановки, майже немає, – каже Халілова.
У 2015 році вона створила в Києві перший кримськотатарський ансамбль «Бадем» (у перекладі – «Мигдаль», що в кримськотатарському орнаменті «орьнек» символізує дівчину). Колектив проіснував чотири роки, об’єднуючи близько 20 дівчат та дитячу групу, серед яких були як кримські татари, так і українці. Представниці різних професій були об'єднані однією великою пристрастю – любов'ю до кримськотатарських народних танців, що стали невід'ємною частиною їхнього життя.
Але утримання ансамблю, його промоція, звітні концерти – все це потребувало дуже великих ресурсів.
– Цей ансамбль був покликом моєї душі, а не комерційним проєктом. Вся робота велась на волонтерських засадах, і з часом ми зрозуміли, що не можемо покривати всі витрати, – пояснює вона.
Попри коротке існування, ансамбль «Бадем» встиг виступити на великих сценах, зокрема на відкритті фанзони «Євробачення» та дипломатичному заході в Грузії, присвяченому 25-річчю дружби України та Грузії.
– Мені часто пишуть люди з питанням: коли ви відкриєте ансамбль, ми хочемо навчатися танцювати? Поки що я не можу дати конкретну відповідь, але думаю над цим, – зізнається пані Ельнара.
Крім того, до неї звертаються пари, коли готуються до весілля, адже для молодят дуже цінно гарно станцювати саме «Агир ава ве Кайтарма».
– Для мене це справді важливо – підтримати їх ініціативу, зрозуміти, що для них це значить, і допомогти зробити цей момент незабутнім, – розповідає вона.
ПОКИ ЗВУЧИТЬ «КАЙТАРМА»
Для танцівниці Ельнари Халілової танець – це невід'ємна частина її життя. Її танцювальний шлях розпочався ще в трирічному віці і триває вже майже 30 років.
– Я народилася в Узбекистані. Коли моя родина повернулася до Криму, мама одразу віддала мене на хореографію. Це сімейна традиція – танцювали і моя мама, і прабабуся, – розповідає пані Ельнара.
З дитинства вона опанувала класичну хореографію на пуантах, латиноамериканські танці та народні кримськотатарські.
Останні 10 років займається культурною дипломатією, представляючи кримськотатарську культуру на різних заходах у Києві та за його межами. Вона виступає на дипломатичних прийомах, культурних презентаціях і зустрічах міжнародних спільнот.
– Коли Нацбанк презентував кримськотатарську монету, громадська організація «Алєм», яка займається популяризацією культури кримських татар, запросила мене виступити з танцем «Агир ава ве Кайтарма». Такі моменти дуже важливі, адже вони підкреслюють нашу культурну присутність навіть далеко від Криму, – ділиться вона.
Попри успішну кар’єру в Києві, Ельнара Халілова мріє повернутися до рідного Криму.
– Я вірю, що це обов’язково станеться. Поки звучить «Кайтарма», наша культура процвітатиме, – впевнена вона.
Для Ельнари Халілової танець – це спосіб розповідати світу про свій народ, зберігати традиції та підтримувати національну ідентичність навіть у найважчі часи.
* * *
Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань… Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.
Збереження культурної спадщини є дуже важливим, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.
Крим Кримські татари ЮНЕСКО Танці Війна з Росією хореограф
Источник: www.ukrinform.ua
