Луганські ікони доби окупації 04.05.2024 09:00 Укрінформ Щоби українці побачили твори мистецтва, створені в окупації, їх вивозили через ворожі блокпости контрабандно
Те, що Луганськ перебуває в російській окупації, не стримує натхнення українського майстра-різьбяра. А може й навпаки – дає йому якісь малодосліджені творчі імпульси, коли працювати хочеться не завдяки, а – всупереч. У всякому разі, Павло Розмярчик днями познайомив автора цих рядків з новою своєю роботою, точніше – серією робіт, яку назвав «Різьблені ікони до українських народних релігійних свят». При цьому він стверджує, що першим в Україні об’єднав західну і східну традиції у виконанні різьблених ікон.
ВІД СЄВЕРОДОНЕЦЬКА ДО КИЄВА
Ікони майстер вирізав і раніше. Мало того, чотири роки тому він видав альбом про українську різьблену ікону, уточнивши в назві, що мова йде саме про ікону луганську – де виклав своє бачення про її походження, особливості й про свої підходи до роботи в цьому виді сакрального мистецтва. Виявивши при цьому неабияку наукову й релігієзнавчу ерудицію. Але якщо в когось склалося враження, що Павло – такий собі самородок-аматор – той помиляється. Не в сенсі «самородок», а щодо талановитого його любительства. Не стану посилатися на луганських науковців із високими ступенями, які могли з міркувань містечкового патріотизму співати оди й кантати земляку. Наведу лиш цитати з рецензії на книгу Розмярчика такого видатного ученого, як Дмитро Степовик (на жаль, зовсім нещодавно, 28 січня цього року, він помер у Києві):
«Розквіт різьблення по дереву ікон припадає в нас на козацько-гетьманську добу 16-18 століть, а відтоді число різьбярів і вирізьблених ними ікон не зменшується. Особливо їх багато в західних землях України, де достатньо цінної деревини. Але не тільки. Ось у цьому надзвичайно цікавому альбомі представлені різьблені ікони мешканця міста Луганська Павла Розмярчика. Не буду дуже детально характеризувати ці твори: вони свідчать красою й благородством самі за себе. Напишу тільки декілька слів про їх естетичну складову, тобто красу».
За словами академіка, доктора теології, «Маестро Розмярчик точно дотримується усталеної в українському мистецтві класичної іконографії святих. Риси обличчя святих тонко пророблені й відповідають усталеній в українському мистецтві іконографії. Присутність декоративних елементів, складок на одязі надає творам вишуканості. Вибір ясних порід деревини працює на позитивну світлоносність ікон, що відповідає традиції. На закінчення можу сказати, що луганець є професіонал у ділянці різьбярства ікон».
Св. Дмитро Солунський
До цього можна додати, що ікону Дмитра Солунського майстер виконав на добру пам’ять Дмитра Власовича.
– Світла тепла деревина оточує його з обох боків… Принципово те, що ця робота виконана в окупованому Луганську.
– Ти з ним особисто бачився?
– Я років п’ять чи вже навіть шість практично ні з ким не спілкуюсь. А от мої ікони він бачив наживо в Києві. Зі Степовиком останнім часом, на моє прохання, спілкувалась одна наша спільна знайома. Вона в Києві. Якщо хочеш, зателефонуй їй.
Довелося згадати, в яких умовах живе й працює Павло. До 2022-го року ще можна було виїжджати з окупованих територій. А от провезти твори мистецтва через ворожі блокпости можна було, скажемо так, із застосуванням навичок контрабандистів. У чому той досвід полягав – допитуватись не ризикнув, та в усякому разі його ікони у 2020-му році проїхались регіонами України, починаючи від Сєверодонецька й закінчуючи Києвом.
МУЗИКА ДЛЯ ОЧЕЙ
– Що стосується продовження української народної традиції в луганській різьбленій іконі… Підкреслюю: луганській, – зауважив майстер. – Якщо вона була, а це можуть підтвердити або спростувати фахівці-мистецтвознавці з відповідною спеціалізацією, то я її продовжую на своєму рівні розуміння, використовуючи свій досвід і практичні навички. А якщо її не було, то я її хочу започаткувати. Як мінімум, сучасна народна українська різьблена ікона, зроблена в Луганську, вже є. Це факт, а мистецтвознавче або культурологічне дослідження, якщо на те буде воля Божа, підведе під нього своє обґрунтування.
Св. Покрова
У його «іконографії», як, мабуть, і має бути, першим стоїть Ісус Христос, але в розмові про традиції він почав з Покрови.
– Після війни 1648–1654 років починають з’являтися «захисні» ікони «козацьких Покров», хоча до цього вони не займали «почесних», умовно, місць у іконостасах церков. Ця ікона відома в багатьох православних країнах, але тільки в Україні вона стала національною. Я це до чого. Зараз Україна теж переживає непрості часи. Я, як людина, як майстер-різьбяр, якось повинен відреагувати на війну між Україною та Росією? Думаю, що так. Бог там, у своїй приймальні, на горі, обов’язково спитає: «Що ти робив у цей час? Як допоміг людям у їх духовному й душевному надломленому стані?»
Здавалося б, війна, важке фінансове становище, незрозумілі перспективи, безнадія. Мабуть, ікони луганського майстра мали б відображати цей стан. Але виходить навпаки – вони якісь оптимістичні, світлі, з позитивною життєвою енергією. Це не суворі лики святих, які засуджують, докоряють, обвинувачують і споглядають за твоїм життям. Ні. Це швидше уважні слухачі, співрозмовники, порадники, помічники, захисники. Вони «живуть» у хаті з родиною і є свідками її життя з усіма його труднощами й радощами.
– Моя мета: зробити з українською різьбленою іконою те, що зробив з мальованою українською іконою доби бароко Йов Кондзелевич (1667 – після 1740 років, спочатку православний, потім уніат). Дуже добре знаючи західне мистецтво, він обережно користувався своїми знаннями і досвідом у процесі створення українських ікон. У своїй творчості Кондзелевич використовував деталі українського побуту та архітектури. А на його іконах можна знайти чимало ликів святих із типово українськими рисами. Використання різних стилів у його роботах було справжнім новаторством того часу. Але робилося це дуже виважено й обережно.
Мабуть, саме цей автор, який народився на Галичині, а потім довго жив на Волині, таким чином вплинув на луганчанина, що той поставив собі за супермету поєднати православну та католицьку традиції (усіх напрямів) у вшануванні Ісуса Христа, Богородиці та всіх святих.
Св. Варвара
– Хочу об’єднати православ’я та католицизм на рівні хатньої різьбленої ікони. Зробити це органічно, чемно, не створюючи канонічних протиріч. Обов’язково з українськими національними «нотками». Можливо, доповнений народною вишивкою. «Мова» рослинного орнаменту в мене завжди поєднана з «мовою» кольору та текстурою деревини. Ці дві «мови» залежні одна від одної. Я, як майстер, третя «нота» в цьому акорді. Моя улюблена музична естетика – це Бах, Моцарт, Бортнянський, Березовський і музика бароко. I працюю я під неї. Але є не менш цікава сучасна музика: Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сільвестрова… А ще обожнюю українську народну пісню. Намагаюся «співати» як різьбяр у своїх іконах. Мої різьблені ікони – це мої маленькі дерев’яні інвенції або прелюдії й фуги. Музика для очей.
ГРУША ЯК СПІВАВТОР
У Павла є своя методика роботи з деревиною, починаючи від її заготівлі. Звучить доволі містично, коли він визначає дату підрубування стовбура залежно від фази місяця:
– Зробивши підрубування, обіймаєте стовбур, притискаєтесь до нього, видихаєте і йдете додому, – розкриває невеличку частку свого секрету різьбяр. – Навіщо треба обійняти дерево? Це обмін енергіями. Пiсля цього стовбур – це моя рідня. Деревина буде продовжувати своє життя у моїх виробах. Для цiєї колекції ікон була використана деревина груші зрізу 1994–1998 рр. Як дикої, так i садової. Дика більш світла й тверда; садова – трохи м’якша i текстурно яскравіша. Для різьблення ікон у моїй техніці груша підходить майже ідеально. Йдеться про ті ікони, які вже мандрували Україною. Насамперед – про ікону Христа. Ця ікона була зроблена до пасхальних свят 2018 року. Головна її особливість – це найретельніший добір деревини груші. Груша створила декілька природно-декоративних ефектів, які органічно й гармонійно підкреслили та поєднали між собою форму, зміст і духовну складову ікони. Наприклад, після зняття шару деревини товщиною приблизно 3 мм, під час опрацювання обличчя, з’явилось декілька маленьких вкраплень-«цяточок» із виразками посередині. Це було дещо несподівано, але очікувано, тому що попередньо «програмувалося».
Христос, робота 2018 року
– Звичайно, майстри відносять такі включення до вад деревини, і це нормально, але не в моєму випадку, – каже Павло Станіславович. – Можу сказати з упевненістю: у роботі з виготовлення ікон нічого просто так не відбувається. Я цей знак «прочитав» і обґрунтував, як відбитки голок від тернового вінка Ісуса – своєрідне нагадування про його страждання. Крапок-виразок виявилося сім, і їхня кількість теж була невипадковою. Вона позначала сім смертних гріхів: гніву, гордині, прелюбодіяння, ліні, ненажерливості й пияцтва, користолюбства, заздрості. Боротьба з цими людськими вадами точилася в усі часи й зараз не втратила актуальності.
А ще під правим оком Ісуса, на щоці, можна помітити слід від сльози. Він не яскравий і не кидається в очі, але він є. Так учергове деревина «спрацювала» на користь художньо-естетичній складовій ікони.
– Ще один символ того, шо Бог – це не тільки радощі, але й сльози.
Св. Василій Великий
НАВЗАМІН ЗОЛОТА
– Якщо в мальованій іконі фон золотили або декорували якось по-іншому, то я, окрім підкреслення своєю роботою природного кольору деревини й текстури, більш нічого не застосовую. Хтось сказав, що у світі немає нічого важче, аніж робити прості речі. Оце про арки в моїх іконах. Моя принципова позиція в цьому питанні полягає в тому, що дерево, його природний колір і текстура мають не менш впливову силу й враження на людину, аніж ікони «в кольорі». А якщо це ікона для родинного, близького, інтимного використання і її бачать зблизька, то, на мій погляд, вона є більш вишуканою, більш теплою і нагадує живе людське тіло. Її можна взяти до рук і притиснути до себе. Вона також може супроводжувати людину в будь-яких мандрівках.
Христос, робота 2023-24 рр.
На думку майстра, колір і блиск металу додає іконі багатства, розкоші, більшого об’єму, підкреслює її декоративні якості, але одночасно робить її менш теплою та людяною. Та й гроші немалі треба вкласти і в матеріал, і в роботу. Дуже небагато українців можуть собі дозволити мати вдома таку ікону. Тому він покриває свої різьблені ікони звичайною льняною олією. Просто, тепло й природно.
– На мій погляд, різьблена ікона, завдяки об’єму, рельєфу, загальній тривимірності та відсутності розфарбування, робить процес молитви більш зосередженим, без відволікань на «кольорову естетику», – переконаний різьбяр. – Золочення в українській іконі завжди обмежувалося, акцентуючись на німбах. Мій основний принцип у цьому питанні – це продовження традицій мистецтва ікони майстрів Київської Русі. Брати те, що потрібно для роботи, з різних історичних періодів у розвитку ікони, від Візантії до сучасного модерну та футуризму, але при цьому запобігати прямих запозичень. Розкривати й розвивати свої стильові та національні ознаки в створенні різьблених ікон. У цьому я бачу свій внесок у розвиток української національної різьбленої ікони, космополітичної за своєю природою.
* * *
А от як Павло Станіславович оцінює іконописні традиції українців та московитів. Щоправда, тут він цитує Дмитра Степовика, але, очевидно, цілком поділяє його думку.
«Українці та росіяни різнилися своїм ставленням до грецьких першовзірців на ниві мистецтва. Перші спиралися тільки на те, що було їм потрібне для творення власного; другі – переймали все цілком і підносили його як незмінний канон. Російські малярі ікон обрали за взірець столичну константинопольську школу у Візантії. Українські ж, окрім Константинополя, мали добрі творчі зв’язки з Афоном, островом Крит, Венецією й Охридом. У різноманітних за стилем та індивідуальними манерами іконах Київської Русі відчувається творча свобода. Як кажуть лікарі, «гени пальцем не розмажеш».
– Мабуть, «творчі» гени теж, – додав луганчанин. – І українські, й російські.
Культура Тимчасова окупація Луганськ Ікона Мистецтво
Источник: www.ukrinform.ua
