Хліб як свідок: на Вінниччині готують сто видів обрядової випічки Наша спадщина 02.08.2025 09:00 Укрінформ Практику випікання обрядових хлібів у Вінницькій області визнано частиною Національного списку елементів нематеріальної культурної спадщини України
На території сучасного Поділля вирощування зерна сягає часів неоліту. Хліб був необхідним для виживання, і під час кожного свята чи важливої події у Вінниці родини випікали свій власний хліб. Він служив одночасно оберегом і свідченням способу життя родини. Тут збереглися справжні звичаї випікання хліба, що передавалися з покоління в покоління.
Світлана Творун, кандидат історичних наук, доцент кафедри права та гуманітарних наук Вінницького навчально-наукового інституту економіки Західноукраїнського національного університету, понад 40 років присвятила дослідженню обрядових хлібів Вінниці. Вона визначила та зафіксувала традиції приготування понад ста різновидів обрядової випічки в цьому регіоні! Разом зі своїми колегами з Вінницького регіонального центру народної творчості вони не лише видали книгу, присвячену обрядовим хлібам, а й забезпечили включення цієї традиції до Національного списку елементів нематеріальної культурної спадщини.
ХЛІБ ЗАВЖДИ ПОВИНЕН БУТИ НА СТОЛІ, ЩОБ ВІН НЕ ЧЕРСТВІВ
Світлана Олександрівна зазначає, що на Поділлі завжди існувала шана до святості хліба.
– Колись хліб використовували для благословення, і будь-яка угода скріплювалася хлібом. Згадайте наші прислів’я: «Хліб на столі – це Бог у домі», «Не ми хліб несемо, а хліб нас носить». Хліб можна описати як невипечений, запліснявілий, підгорілий або черствий, але ніколи як поганий. Вважалося, що якщо шматок хліба падає на підлогу, його потрібно підняти, поцілувати та вибачитися. Розриваючи якесь зілля та вибачаючись за нього перед землею, хліб клали на землю: «Не гнівайся, земле, що ми тебе викрили – ми поклали на тебе буханець хліба», – розповідає етнолог.
Світлана Творун
Вона додає, що у Вінниці людей часто зустрічають хлібом.
– Однак цього ніколи не роблять родичі, від яких не очікується зрада, а радше незнайомці. Або невістка, або зять, або незнайома громада на околиці села. Коли ми підходимо з хлібом, це означає нашу радість за вас і нашу відкритість. Але ви повинні вклонитися нашій святині. Вважається, що коли гості цілують священний хліб, це очищає новоприбулих. Навіть якщо вони прийдуть зі злими намірами, вони більше не зможуть діяти шкідливо, – пояснює Творун.
Респондент стверджує, що хліб завжди має бути присутнім на столі, щоб його не зрушили з місця. Не можна було сказати «розрізати хліб» – натомість хліб різали та пропонували шматочками. Під час весілля, коли нарізали коровай, ручку ножа загортали в хустку, щоб запобігти передачі поганої енергії від людини, яка його різала, молодятам. Викидати хліб було неприпустимо; залишки віддавали худобі чи птахам.
Науковка розповідає, що її дослідження ритуальних хлібів розпочалося в середині 1980-х років. Вона згадує, що передбачала відродження інтересу до української культури на початку 1990-х років, але після розпаду Радянського Союзу багато громадян захопилися іншими культурами, від яких вони раніше були ізольовані, що призвело до браку знань про власну спадщину.
– У той час ми випустили серію програм на місцевому телебаченні про українські народні та сімейні свята й обряди, а також кілька фільмів для центрального телебачення, присвячених етнічній культурі. До 1997 року я відчувала, що мої фільми відійшли в минуле і не дадуть жодних уроків. Щоб наша національна культура процвітала, вона мала бути помітною всюди, зокрема на ринках та в громадських закладах харчування. Тому в 1997 році я створила курс «Практична етнологія для ділових людей» і запропонувала його економічному університету, де працювала. Одночасно я почала розробляти однойменний підручник для студентів, – згадує Світлана Творун.
Під час складання цього підручника вона усвідомлювала, що її учням, особливо тим, хто працює в пекарнях, потрібні знання, пов’язані з хлібом у контексті українських традицій.
– Бо, скажімо, щодо вишивки, вони були певною мірою обізнані; її можна було придбати у Вінниці. Однак обрядового хліба ніде не було! На Великдень у наших магазинах досі продається лише глазурований корж «Святковий». Саме його ми зараз називаємо пасками. Але, за українською традицією, це мала б бути бабка! – додає вона.
Вона згадує, що студенти, з якими вона поділилася цією інформацією, дуже зацікавилися, і разом вони почали збирати матеріали про ритуальні хліби, використовуючи розроблену нею анкету. Стало очевидним, що це величезна сфера для досліджень.
– Спочатку я знала лише близько десятка видів обрядового хліба. Зараз у нас їх понад сто різновидів: понад 60 для календарних свят і понад 40 для сімейних урочистостей! – ділиться пані Світлана.
ВЕСІЛЬНІ ГУСИ ТА БОРОДАТИ
Етнограф згадує, що навіть на початку 2000-х років громади представляли на регіональних святах гарну, проте дуже схожу випічку, яка не відображала багатства народної традиції, пов’язаної з обрядовим хлібом. Однак, навіть у межах Вінниці існує чіткий поділ на «хлібні» регіони.
– Саме тому я поділилася своєю «методикою» з Тетяною Цвігун, керівником Вінницького обласного центру народної творчості, і вона поширила її по районах. Через рік громади почали привозити унікальні хліби
Источник: www.ukrinform.ua
