Чорне дзеркало Землі: прем'єра Ольги Кобилянської в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки
Любов Базів 08/09/2025 10:00 Укрінформ Які сімейні та суспільні трагедії відображені в новітній театральній адаптації оповіді «Земля» режисера Івана Уривського
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки завершив свій театральний сезон прем'єрою вистави, натхненної соціально-психологічним романом «Земля» авторки Ольги Кобилянської. Художні сутності двох шанованих письменниць та близьких знайомих перетнулися на цьому стику простору та часу через понад століття за сприяння режисера Івана Уривського.
ВІЧНА КЛАСИКА, ЩО НАБУВАЄ НОВОГО ЗНАЧЕННЯ У ПУНКТИРНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ЛІНІЇ ОПОВІДІ
Глибока трагедія скромної родини. Тут переплітається все людське: глибоко приховане та явне, змішане з материнськими сльозами, батьківською працею, синівською глузуванням і, зрештою, братовбивчою кров’ю, все це поєднане пристрасними та невинними поцілунками, жартівливими, але жорстокими ляпасами, тихими та душероздираючими молитвами, поруч із коханням у його різних (іноді шалено інтенсивних з пристрастю чи горем) проявах. Вічна класика, яка резонує та постійно знаходить нові інтерпретації, особливо у пунктирній лінії війни оповіді. Хоча Кобилянська писала про зовсім іншу армію, крізь призму війни, коли наша нація бореться з похмурими реаліями тотального вторгнення, ця лінія резонує глибше та трагічніше, ніж будь-коли. «Ми усвідомлювали це та намагалися йти обережно, розуміючи, що це делікатна тема, яку можна глибоко відчути, особливо тими, кого вона безпосередньо торкається», – підкреслює художник-постановник вистави Петро Богомазов.
Олена Стефанська в ролі матері.
Монолог матері, яка прощається зі своїм сином, що йде до армії, леденить душу. «Це фундаментальний материнський інстинкт, трагедія, яка перехоплює подих. І саме це зараз переживають матері в Україні. Найбільший жах для будь-якої жінки в усьому світі — це відправити свою дитину в пащу соціально-політичних потрясінь. Це болісне питання, з яким сьогодні стикається суспільство, не лише наше», — ділиться Оксана Немчук, авторка ідеї та продюсерка проєкту, у заяві для Укрінформу.
Іван Уривський залишається вірним своєму самобутньому режисерському стилю та унікальному естетичному баченню. У його постановках навіть скромні та прості люди можуть здаватися магнетично захопливими та чарівними.
Оригінальна розповідь була натхненна реальною подією, яка сталася в буковинському селі в 1894 році – хлопчик убив свого старшого брата, щоб успадкувати землю батьків. У своєму автобіографічному есе «Про себе» Ольга Кобилянська зазначила, що події, які надихнули її на написання «Землі», повністю засновані на реальних обставинах, майже всі персонажі взяті з реального життя. «Я фізично перенесла тягар цих фактів, і коли писала – о, як я нестримно ридала!» – вона висловила свій емоційний стан, пишучи цю історію, в якій крізь мікрокосм однієї родини можна спостерігати вічні трагедії людства: зраду, взаємне знищення, первісні інстинкти, міфологічні посилання, архетипи, біблійні міфологеми та релігійні алюзії (історія Каїна та Авеля); відчути первісні моменти зв’язку людини із землею, з її хтонічною енергією.
Актори Владислав Мелешко (Сава) та Ольга Узун (Рахіра)
ТЕМНІ ЧАСИ ТА ПОДІЇ, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ В ЦІЙ СІМ'Ї, ПЕРЕПЛЮЮТЬСЯ З ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШИХ СІМ'ЯХ
Атмосфера п'єси витримана в похмурих тонах, її візуальна та емоційна атмосфера випромінює темряву – водночас символічну та реалістичну: закопчена земля, обвуглена кров, відьмацькі темні думки Рахіри, тінисті очі Сави, злий від зілля, загадковий та лякаючий «сусідній ліс», зловісне «щось», що наближається до родини у видіннях Анни, похмурий відтінок одягу персонажів, металево-сірі пейзажі. Все підкреслює напругу та дозволяє глядачеві повністю зануритися в емоції, що вирували в душах і розривали серця персонажів Ольги Кобилянської.
«Темні часи та темні події, що відбуваються в родині Федорчуків, резонують з тим, що відбувається в нашій країні та в наших сім'ях… У своїй розповіді Кобилянська глибоко досліджувала внутрішній світ людини, часто з модерністської та феміністичної точки зору, ретельно досліджуючи обставини, в яких вона опиняється, і як через розмивання моральних орієнтирів людина чи людство в цілому прямує до особистих та суспільних катаклізмів. Це були новаторські методи епохи як відповідь на кризу традиційних літературних форм, розчарування в раціональності та цілісності світу. Навіть тоді вона відчувала неминучу катастрофу в людських стосунках. Сьогодні ми переживаємо часи значних змін, які не можемо передбачити, тому, природно, у п'єсі мало світла. Існує боротьба за людські душі, і це жахлива боротьба. Якщо ми розглянемо цю історію крізь призму нашого часу, ми відкриємо численні сенс; у ній є багато місця для імпровізації, і кожен інтерпретуватиме свої власні наративи.» Вистава чудово трансформована, як внутрішньо – для українського глядача, так і зовні – вона також прозора у своїй концепції та психології», – констатує Оксана Немчук.
Источник: www.ukrinform.ua
