Він став справжнім гімном радянських місць відпочинку. У піонерських таборах люди гойдалися в його ритмі, висловлювали свої почуття під шум хвиль і фіксували моменти на мальовничому фоні Чорного моря. Але мало хто знає, що ця пісня не є ні радянською, ні справді любовною, ні навіть розважальною, як передає Ukr.Media .
Його витоки сягають Японії, створені з абсолютно іншим почуттям.
Японський роман: прощання з існуванням
Пісня, відома як “By the Sea, By the Blue Sea”, спочатку має назву Umi, що перекладається як “Море”. Створена в 1933 році Шиньєю Кікучі та поетом Харуо Сато, вона була далеко не безтурботною курортною мелодією. Натомість вона виконує функцію прощальної мелодії, майже реквієму.
У оригінальній версії море символізує не дозвілля, а вірність і смертність. Море манить героя пісні пожертвувати життям за свого імператора та батьківщину. Він нагадує колиску, в яку лягають навіки.
Ось приблизний переклад віршів з японського виконання:
«Якщо я загину, нехай моє тіло знайде спокій у морі,
Якщо я виживу, мої кістки залишаться біля його берегів.
Все своє існування я присвятив Батьківщині,
Тепер море мене знову обіймає…»
Здається, пісня виражає глибокий стан людини, яка більше не боїться смерті, відчуваючи зв’язок із морем — схоже на концепцію вічності.
Як пісня потрапила в СРСР?
Після Другої світової війни Японія, зазнавши поразки, почала культурний обмін. Якось пісня «Умі» потрапила до Радянського Союзу в 1950-х роках, що призвело до неймовірного музичного відродження.
Радянські лірики адаптували зворушливу, меланхолійну мелодію, створивши абсолютно новий набір текстів, зосереджених на романтичних ескападах, теплих хвилях і легкому флірті. Не було жодної згадки про смерть, жертвопринесення чи імператора. Все перетворилося на щось яскраве, тепле, наповнене романтикою.
Від імперських маршів до пляжних гімнів
В СРСР пісню тепло сприйняли. Її виконували численні артисти, її транслювали по радіо, грали на шкільних танцях, знімали у фільмах. Воно перетворилося на символ чогось ніжного і безтурботного — далеко від початкового задуму японського творця.
Це ілюструє сценарій, у якому музика починає нове існування, досягаючи успіху у своєму перевтіленні. Мелодія, народжена тривожною атмосферою довоєнної Японії, стала саундтреком радянських канікул.
Інтригуючий поворот
Іронія долі полягає в тому, що пісня, задумана як прощання, стала гімном зустрічі. Замість солдатського голосіння вона стала серенадою коханого. Це не прощання з життям, а символізує перший поцілунок. Море залишається бурхливим, але тепер його хвилює кохання.
Така природа культури: їй бракує кордонів, але вона має дивовижну здатність до трансформації. Іноді, щоб мелодія звучала автентично, потрібно змінити текст, а не ноти.
Тож наступного разу, коли ви почуєте знайомий приспів «біля моря, біля синього моря», згадайте: десь у Токіо ця мелодія колись лунала зовсім по-іншому — схоже на скорботний шепіт духу самурая. Для нас він зберігається як спогад про перше кохання та аромат теплого моря. І в цьому його краса.
Джерело: ukr.media
