Таємниці вибуху генерала Москалика під Москвою: фальшиві сліди та невидимі куратори

Фото: polskieradio.pl

Наратив навколо вбивства підмосковного генерал-лейтенанта Ярослава Москалика, прізвище якого говорить саме за себе, нагадує погано виконану п’єсу, де глядачеві постійно задають запитання, а сценарист змінює сюжетну лінію посеред вистави. Команда «Коротко Про» постаралася розплутати цю «детективну» історію. Спойлер: наразі це схоже на грубу постановку «Російського театру ФСБ».

Яким людям бракує захисту?

Так, 58-річний генерал-лейтенант Ярослав Москалик, родом з Узбекистану, якщо це має значення місце його народження, був заступником начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ. Він покинув свою будівлю на бульварі Нестерова в підмосковній Балашихі.

Цей високопоставлений військовий чиновник, здавалося, був байдужим до понять безпеки та безпеки. Навіть участь в антитерористичних операціях під час Другої чеченської війни не вселила в Москалика почуття обережності. Автомобіль «Фольксваген Гольф», який кілька днів стояв перед його під’їздом, не привернув уваги генерал-лейтенанта, як і тривала відсутність його власника. За даними ФСБ, автомобіль був залишений біля під'їзду 16 квітня і підірваний 25 квітня.

Зрозуміло, що жодної охорони Москалик не мав. Не завадило б призначити кілька «піджаків» комусь із відповідальних за «оперативне керівництво російськими військами та планування військових дій», як зараз йдеться в його резюме. Тільки в грудні минулого року заряджений вибухівкою електросамокат здетонував, в результаті чого загинув начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС Росії генерал-лейтенант Ігор Кириллов. Цікаво, що тоді СБУ не заперечувала своєї причетності, назвавши Кирилова «законною мішенню» для використання ним забороненої хімічної зброї проти українських військ. Згодом оперативно затримали того самого «стрілка» — 29-річного громадянина Узбекистану, який нібито зізнався, що працював на СБУ в обмін на обіцяні 100 тисяч доларів і переїзд до Європи. Таким чином, непідготовлені російські спецслужби не змогли захистити ще одного військового. Або…

Російського генерала Москалика підірвали 25 квітня в підмосковній Балашихі. Фото: wikipedia.org

Що щодо Сирії?

…або як повідомляє газета «Ехо», Ярослав Москалик був причетний до кількох помітних інцидентів, які стосуються Сирії. Посилаючись на канал UncoveringWagner у соцмережах, Echo зазначає, що Москалик контролював відвантаження сирійських фосфатів у 2018 році. Цими операціями керувала компанія «Будтрансгаз», що належить мільярдеру Геннадію Тимченку, якого в пресі часто називають близьким соратником Володимира Путіна. Генерал також здійснював публічні місії, коментуючи питання російської зовнішньої політики, коли вони стосувалися військових конфліктів.

Можливо, з цими фосфатами щось не так, чи, можливо, Москалик щось упустив, але навряд чи він був предметом інтересу українців як учасник Контактної групи з врегулювання ситуації на південному сході України. Ні в складі делегації на переговорах у Нормандському форматі. Усі ці розмови були, по суті, просто зібраннями без чітких цілей. Проте Москалик як стратегічний планувальник мав набагато важливішу мету.

Хоча щодо його компетенції можуть виникнути питання. Не викликало жодних роздумів не лише те, чому російські ракети постійно б’ють по цивільній інфраструктурі в Україні, але й те, чому цей «стратег» жив як непереможний, не задумуючись про інцидент із Кириловим (його, варто зауважити, підірвали в центрі Москви, а не на околиці)?

українська участь

Так, генерал-лейтенант вийшов, щоб оглянути відеокамеру, яка була в автомобілі, і невидима рука дистанційно активувала детонатор пристрою, який був начинений болтами та цвяхами. Машина вибухнула, Москалик загинув миттєво.

Згодом увагу звернули на обладнання. З огляду на зображення та з точки зору події залишається незрозумілим, чи були номерні знаки зняті з автомобіля. Швидше за все ні. Чи, можливо, їх вилучили, але за номерами кузовів, що залишилися, одразу встановили власника – це такий собі Ігнат Кузін, уродженець України. Слідчі ФСБ були в захваті. Менше доби знадобилося, щоб витягнути підозрюваного (хоча про подробиці ніхто не сперечався, і його одразу, не чекаючи рішення суду), назвали генеральським убивцею з Туреччини.

Ігнат Кузін – 42-річний сумчанин. Деякі джерела стверджують, що він не був громадянином України, але мав посвідку на проживання в країні. У 2014 році працював на будівництві Сум. До 2015 року, ймовірно, працював у селищі Яр-Сале (Ямало-Ненецький автономний округ, Росія). З цього ж року зареєстрований в Карачаєво-Черкеській Республіці, де працював електриком.

У 2014 році Кузін поділився у соцмережах уривком із пісні “Лист президентам” групи “Скрябін”. Насправді його політична активність обмежилася цим, окрім кількох коментарів із звинуваченнями української влади в розпалюванні бойових дій на Донбасі. Таких людей часто називають «вадниками», а їхня думка давно відома всім.

Як СБУ вдалося залучити до розстрілу генерала у квітні 2023 року «ватника» (як заявив на допиті Кузін), залишається незрозумілим. Більш того, йому навіть пообіцяли солідну виплату в розмірі 18 000 доларів за виконання завдання (чи враховували податки та соціальні внески?)