Зазначу відразу: я не дивилася «Гострі козирки» — занадто об’ємний і захопливий проєкт, щоб вмикати його як фон. З цієї причини до «Дому Гіннессів» я наблизилася без особливих сподівань.
Серіал починається текстом про те, що все, що відбувається в серіалі, засноване на реальних подіях. І це стає очевидним майже миттєво — глядачам розповідають про кончину одного з найзнаменитіших ірландських пивоварів сера Бенджаміна Гіннесса. Його похорон намагаються зірвати революціонери-республіканці з братства феніїв, проте їм це не вдається завдяки допомозі вірного управителя Шона Раффірті (його роль зіграв Джеймс Нортон).
Після смерті Бенджамін Гіннесс залишив чотирьох дітей — трьох синів і одну дочку. Свій спадок він розділив досить дивно, зв’язавши старших синів один з одним. Доньці він не залишив нічого, оскільки вона на утриманні чоловіка, а молодшому синові, безвідповідальному п’яниці Бенджаміну, дісталися вкрай невеликі щомісячні виплати. В результаті ніхто зі спадкоємців маєтку Гіннессів не задоволений тим, що трапилося, але тепер вони пов’язані один з одним і повинні спробувати знайти спільну мову, щоб вийти з тієї ситуації, в яку їх поставив батько.
З огляду на те, як протікають події в серіалі, ми повинні були б спостерігати поступове об’єднання членів сім’ї, проте, якщо первинна ідея дійсно була такою, то це не вийшло. Стівен Найт спробував створити щось між «Спадкоємцями» і «Гострими козирками», але, як то кажуть, за двома зайцями побіжиш — і це, здається, і підвело його в серіалі. У «Спадкоємцях» ми бачили досить чітких персонажів зі зрозумілою мотивацією, тут майже кожна дія будь-кого з основних героїв викликає питання і здивований погляд. Якщо ви дивитеся серіали заради цікавих сюжетів, можете без вагань пропустити «Дім Гіннессів», оскільки в ньому ви цього не знайдете.
З іншого боку, безсумнівний плюс серіалу — візуальний стиль і музичний супровід. Усе, починаючи від костюмів і закінчуючи грою акторів та операторською роботою, виглядає не просто класно, а дійсно чудово. Тільки це і утримувало мою увагу аж до фіналу серіалу. Тому якщо вам подобається подібне, то сміливо дивіться «Дім Гіннессів». Спочатку досить непоганою здалася сюжетна лінія Раффірті і те, що він переживав на шляху свого становлення як персонажа. І хоча сценаристи щосили намагалися зробити його більш звичайним — у них нічого так і не вийшло. В кінці він відверто повернувся до того, що було на самому початку. Загалом практично ніхто з персонажів не змінився настільки, щоб це можна було помітити. І хоча самі персонажі говорять про поліпшення відносин в сім’ї, особисто я цього не помічаю. Колючі жарти залишилися колишніми, та й відчуття спорідненості було помітно в них від самого початку.
Однак найцікавіший особисто для мене момент — те, що перед глядачем протягом усього серіалу демонструють, що родина Гіннессів відрізняється від інших людей. Проте ближче до завершення серіалу стає очевидно, що, насправді, відмінності якщо і є, то вони ледь вловимі. Невиразний фінал з явним натяком на кліфгенгер теж залишив після себе не найкращі враження. Судячи з усього, серіал буде продовжено як мінімум на другий сезон. Але його я вже навряд чи буду дивитися. Хоча, якщо картинка і звук вийдуть такими ж ефектними і привабливими, то все можливо.
