Деякі люди ніколи не визнають своїх помилок. Вони можуть відмовлятися приймати очевидні докази, перекручувати правду та шукати підтвердження від знайомих, просто щоб відстояти свою позицію. Така поведінка є не просто ознакою простої впертості. Часто за нею приховується глибший психологічний захисний механізм — спроба захистити себе від вразливості, що випливає зі страху бути сприйнятим як слабкий або неадекватний. Визнання цього не змінює реальності: переконати їх у помилці майже неможливо, повідомляє Ukr.Media.
Чому вони відмовляються визнавати свої помилки?
Ми всі час від часу помиляємося — це частина людської природи. Більшість людей, незважаючи на труднощі, можуть прийняти правоту іншого, якщо аргументи переконливі. Однак існує група людей, для яких сама думка про те, що вони помиляються, здається майже травматичною. Такі люди можуть щиро вірити, що вони завжди праві. Навіть стикаючись із протилежними доказами, вони вдаються до заперечення, щоб захистити себе.
Такому способу мислення можуть сприяти різні фактори. Часто це коріння можна простежити до дитячого досвіду, коли помилки каралися, а слабкість не допускалася. Однак заглиблюватися в ці витоки не завжди доречно, особливо в професійному чи побутовому середовищі. Важливіше визнати цю реальність: є люди, які не визнають своїх недоліків, і вам, ймовірно, доведеться з цим співіснувати.
Суперечки з таким типом особистості виснажливі та марні. Вони завжди знайдуть способи обґрунтувати свою точку зору. За потреби вони маніпулюватимуть подіями, змінюватимуть «два плюс два» на «вісім» і все одно зберігатимуть свою правоту. Їхні дії не спрямовані на те, щоб особисто образити вас, а радше на захист свого світогляду.
У чому проявляється така поведінка в реальному житті?
Такі особи:
-
Часто змінюють підрядників або партнерів. Здається, ніхто не виправдовує їхніх очікувань.
-
Погано відгукуйтеся про колишніх колег. Хоча в цьому може бути певна доля правди, якщо рефрен «всі погані, а я правий» постійно повторюється, це слугує червоним прапорцем.
-
Важко сприймати критику, навіть якщо вона конструктивна. Спочатку вони можуть здаватися сприйнятливими, але з часом стає зрозуміло, що вони схильні «замикатися».
-
Мають надзвичайно високі очікування від себе та інших. Вони часто стверджують, що все має бути бездоганно, і звертають пильну увагу на дрібниці.
Важливо пам'ятати: жодна з цих характеристик сама по собі не є діагнозом. Зверніть увагу на загальну закономірність. Якщо випадки, коли людина стикається з критикою або необхідністю визнати помилку, постійно завершуються запереченням фактів, це підкріплює поняття «вічної правильності».
Що можна зробити: два підходи
Перший підхід — це вихід із ситуації. Іноді зміна обстановки — єдиний спосіб зберегти своє психічне та фізичне благополуччя. Якщо спілкування з такою людиною викликає у вас почуття виснаження, гніву, розгубленості або сумнівів у власних здібностях, це служить попереджувальним знаком. Тривала взаємодія з такими обставинами може підірвати самооцінку.
Якщо можливо, завершіть співпрацю якомога професійніше: завершіть невирішені питання, передайте проекти та поясніть причину розриву як невідповідність підходів, без емоцій чи звинувачень. Конфлікти та «спалені мости» навряд чи принесуть полегшення та можуть лише ускладнити обставини.
Другий підхід полягає в тому, щоб залишатися та скоригувати свій стиль спілкування.
Беззаперечно погоджуватися з кожною вимогою — неправильний шлях. Це не лише ставить під загрозу виконання поставленого завдання, але й ставить вас у вразливе становище: якщо проект зазнає невдачі, вас притягнуть до відповідальності. Ваша роль як спеціаліста полягає у виявленні ризиків та пропонуванні рішень, а не у тому, щоб стати «примхливим виконавцем».
Ідеальна стратегія полягає в тому, щоб пропонувати корисні ідеї таким чином, щоб людина сприймала їх як свої власні. Це складніше, вимагає психологічної адаптивності та терпіння, але дає шанс зберегти як стосунки, так і результат.
Практичні методи включають:
-
Ставте навідні питання, які спрямовують їх до бажаного висновку.
-
Розширте їхні ідеї, виявляючи повагу: «Це цікава концепція; якщо ми включимо трохи більше цього, ми зможемо…»
-
Сперечайтеся, виходячи з переваг, які вони цінують, навіть якщо вони здаються вам незначними.
Майте на увазі, що таке спілкування вимагає зусиль. Виділіть додатковий час та енергію, якщо вирішите залишитися. Встановіть особисті межі: чітко плануйте зустрічі, а після складних обговорень дайте собі час відновитися — прогулянкою, фізичними вправами або спілкуванням з людьми, які вас підтримують.
Крім того, завжди документуйте свої домовленості. Зберігайте все в письмовій формі: після обговорень надсилайте короткий виклад електронною поштою, зберігайте повідомлення на платформах миттєвого обміну повідомленнями та ведіть протоколи зустрічей — це служить вашим захистом та способом запобігання маніпуляціям.
Як підтримувати власну стійкість?
Не сприймайте їхні слова чи звинувачення на особистий рахунок – це не відображення вашої позиції, а радше прояв їхнього страху бути сприйнятим як неправомірний. Щоб не загубитися в критиці інших, покладайтеся на власну оцінку своєї роботи та зовнішній зворотний зв'язок: підтримку колег, записи про ваші досягнення та об'єктивні результати.
Важливо залишати простір для власних помилок. Навіть якщо ваш співрозмовник схильний завжди бути «правим», це не виключає можливості того, що він іноді може бути правим. Ваша сила полягає у вашій здатності визнавати власні помилки. Це не ознака слабкості, а демонстрація професійної зрілості.
Невеликі кроки до усвідомлення власних неточностей у безпечному середовищі розвивають навичку, яка допомагає зберігати стійкість навіть у найскладніших комунікаціях. Це здорово контрастує з тими, хто відмовляється визнавати помилки, і водночас зміцнює вашу цілісність.
Джерело: ukr.media
