Як критики, так і прихильники президента США Дональда Трампа вважають його підхід до Росії новаторським, оскільки він намагається відновити відносини з Москвою на тлі конфлікту в Україні, розглядаючи це або як порушення американських принципів, або як «блискучу» стратегію геополітичного перепозиціонування проти Китаю. Тим не менш, як стверджують Сет Кропсі, президент Йорктаунського інституту, та Гаррі Гейлем, науковий співробітник того ж інституту, у The Wall Street Journal, цей підхід є досить традиційним і відображає стратегії всіх адміністрацій США з 1989 року.
Автори стверджують, що ця політика, як і її попередники, ймовірно, зазнає невдачі, якщо Трамп не вживе справді сміливих заходів.
«Об’єднання Німеччини та розпад Радянського Союзу відштовхнули Росію назад у євразійську глибинку та відродили менші країни Східної Європи, такі як Польща, країни Балтії, Білорусь, Україна та країни Чорного моря. З ослабленням Москви та усуненням загрози німецької експансії стало можливим створення цілісної європейської системи безпеки, спрямованої на запобігання домінуванню Росії. Цього можна було б досягти, якби Польща та Україна — єдині значні держави між Німеччиною та Росією зі значним військовим потенціалом — були повністю інтегровані в цю систему», — наголошують Кропсі та Гейлем.
Однак, починаючи з 1989 року, адміністрації Білого дому обрали іншу стратегію. Президенти США вважали, що сприяння кращим відносинам з Росією краще, ніж підтримка стратегічної рівноваги в Європі. Зокрема, коли СРСР розпався, адміністрація Джорджа Буша-старшого прагнула підтримати тодішнього союзного лідера Михайла Горбачова. У той час команда президента США відхилила пропозиції України, вважаючи незначний націоналізм більш нагальною проблемою, ніж відродження «російської могутності», зазначають експерти.
«Білл Клінтон зрештою також надав пріоритет Москві. Його адміністрація розглядала можливість встановлення квазі-преференційної ролі для Росії в рамках європейської безпеки шляхом дублювання договірних домовленостей і змусила Україну відмовитися від свого ядерного арсеналу без офіційних гарантій безпеки чи суттєвої фінансової допомоги», – згадують автори публікації.
Щодо Барака Обами та його адміністрації, вони зосередилися на «перезавантаженні» відносин з Москвою, що призвело до мінімальних покращень для європейської безпеки.
«Під час свого сумнозвісного інциденту з відкритим мікрофоном у березні 2012 року Обама повідомив президенту Росії Дмитру Медведєву, що після переобрання він матиме «більше гнучкості», особливо щодо протиракетної оборони. Вторгнення Росії в Україну у 2014 році змусило адміністрацію відмовитися від своїх планів щодо перезавантаження відносин. Однак Обама дозволив Франції та Німеччині відокремити українське питання та підтримувати економічні відносини з Росією, незважаючи на її посягання на суверенітет демократичної країни», – зазначили Кропсі та Гейлем.
Аналогічно, адміністрація Джо Байдена прагнула перезавантажити відносини з Росією, організувавши саміт з диктатором Володимиром Путіним через шість місяців після інавгурації Байдена та за сім місяців до масштабного вторгнення Росії в Україну.
«У цьому контексті друга адміністрація Трампа, яка прагне покращити відносини з Москвою, виглядає далеко не радикальною та, здається, приречена на провал. Питання лише в тому, чи виявиться Трамп зрештою руйнівником і чи досягне він у переговорах з Україною того, чого не вдавалося жодному президенту з 1989 року: протистояти Росії та подолати її», – додали експерти.
Однак Трамп не може посередничити в укладенні мирної угоди між сторонами конфлікту. Спочатку він пообіцяв припинити війну в перший день свого президентства, а потім протягом перших 100 днів.
«Україна продемонструвала стійкість та проактивність у переговорах. Проте Київ обережно надав адміністрації Трампа те, чого та прагнула: згоду на початок переговорів. Єдина умова України полягає в тому, щоб переговори розпочалися з припинення вогню та були без попередніх умов», – нагадали автори статті.
Тим не менш, Росія наполягає на тому, що Україна має здатися і не вступати в переговори. Тому адміністрація Трампа, яка прагне забезпечити будь-яку угоду, ймовірно, буде готова її розглянути, але Білий дім визнав, що вони не можуть змусити Київ піти на таку угоду.
«Єдиний життєздатний шлях уперед — це запровадити достатні санкції проти Росії, щоб змусити Москву сісти за стіл переговорів. Це було б значним відхиленням від нещодавньої історії. Навіть за адміністрації Байдена, яка проводила найбільш конфронтаційну політику щодо Москви з 1989 року після лютого 2022 року, США вагалися оснащувати Україну сучасною військовою технікою, побоюючись, що це спровокує «ескалацію» з боку Росії. Такий підхід прирік десятки тисяч українців на смерть і не надав Україні можливості створити реальну загрозу нападу, яка змусила б Москву сісти за стіл переговорів», — наголосили коментатори видання.
Експерти стверджують, що для того, щоб Росію сісти за стіл переговорів, знадобиться більше, ніж просто санкції, які потребують часу, щоб дати результати. Саме тому США повинні надати Україні, Польщі та країнам Балтії перевагу над Росією.
«Така політика передбачала б направлення військового персоналу, розвідувальних даних та інших допоміжних ресурсів під керівництвом США до військового розгортання під керівництвом Європи в межах кордонів України. Це забезпечило б суверенну незалежність України та її союз із Заходом, встановивши червону лінію для Москви. Це сигналізувало б про те, що Вашингтон реагуватиме на будь-які подальші військові дії Росії, повністю передаючи військові ресурси США українським силам та активно підтримуючи українські наступальні дії проти російської території», – вважають Кропсі та Гейлем.
Автори матеріалу наголосили, що єдиною належною відповіддю Сполучених Штатів на дії Російської Федерації є ефективне стримування; інакше історія численних невдач Америки неминуче повториться.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net у Google News
Источник: www.vesti-ua.net
