Ставка Путіна на Глобальний Південь та тривалу війну дозволяє росії уникати повної ізоляції, – NYT

Незважаючи на безпрецедентні обмежувальні заходи, розрив із Заходом, труднощі в економіці та значні втрати на полі бою, Кремль зумів зберегти загальну стабільність у Росії та уникнути повної міжнародної відстороненості. Це надихає Володимира Путіна на продовження бойових дій, оскільки він переконаний у можливості досягнення перемоги. Про це у своїй авторській колонці для The New York Times пише політологиня Ганна Нотте, авторка праці про глобальну кампанію Володимира Путіна проти західних держав.

Нотте нагадує, що після початку вторгнення в Україну у 2022 році багато хто очікував перетворення Росії на країну-вигнанця. Однак, як зазначається в публікації, Кремль доволі швидко усвідомив, що конфлікт буде тривалим, і почав активно зміцнювати свої позиції в державах, що входять до так званого Глобального Півдня. Значна частина країн не виявила бажання обирати між Росією та Заходом, що дозволило Москві підтримувати міжнародні зв’язки, незважаючи на санкційний тиск.

Для дослідження причин такої стійкості Нотте здійснила поїздки до понад десяти країн, де проводила бесіди з політичними діячами, прихильниками Росії та громадянами, які просувають інтереси Кремля. Вона дійшла висновку, що Москва постійно адаптується до нових умов, а західна стратегія ізоляції не принесла очікуваних результатів.

Одним із яскравих прикладів авторка наводить Об’єднані Арабські Емірати. За її словами, після початку війни Дубай став важливим центром російської економічної активності: сюди переміщувався російський бізнес, через країну здійснювалися постачання товарів, а також проводилися фінансові операції в обхід доларової системи. Це, як пише дослідниця, допомогло Росії частково нівелювати наслідки санкцій.

Крім того, Нотте розповідає про інформаційні операції Кремля в Африці та дипломатичну діяльність Росії в міжнародних інституціях. Вона зазначає, що Москва активно використовує антиколоніальні настрої, а також такі платформи, як БРІКС, для демонстрації свого впливу та залучення союзників.

Водночас авторка підкреслює, що підтримка Росії у світі не є монолітною. У Південній Африці вона корениться в історичній пам’яті про підтримку СРСР під час боротьби з апартеїдом, тоді як в інших країнах політичні сили співпрацюють з Москвою здебільшого з прагматичних міркувань.

Водночас, під час своїх подорожей Нотте спостерігала й ознаки поступового ослаблення російського впливу. У Казахстані зростають настрої щодо необхідності відмежуватися від Росії, а у Вірменії багато громадян сприйняли бездіяльність Москви під час подій у Карабаху як зраду союзницьких зобов’язань.

На думку авторки, незважаючи на успіхи Кремля у пошуку партнерів, “глобальна міць Росії поступово зменшується”. Особливо це стало помітно після падіння режиму Башара Асада в Сирії, якого Москва десятиліттями підтримувала.

Проте, війна в Україні залишається ключовим фактором для міжнародного статусу Росії. Як зауважує Нотте, Володимир Путін переконаний, що результат конфлікту визначить майбутню роль його країни на світовій арені, і він досі вірить у можливість геополітичної перемоги.

“Що б не робив Захід, Росія не відступить. (…) Попри всі ризики війни, Путін зробив ставку на те, що він переживе Захід. У світі, де, здається, існує невичерпне джерело шанувальників і прихильників, а також незліченна кількість посередників і спільників, його ставка може виявитися виправданою”, – підсумовує аналітикиня.

Читають зараз: Трамп і Путін обрали різні підходи до ведення війн, але мети ніхто не досяг, – NYT.