Нові дані свідчать про те, що вчені виявили свідоцтва, які вказують на людське втручання у переміщення Вівтарного каменю Стоунгенджа, а не діяльність льодовиків.
Стоунхендж
Фахівці представили нові докази, які припускають, що один з найзагадковіших монументів Стоунгенджа, Вівтарний камінь, міг бути транспортований людьми. Цей камінь, що важить до шести тонн, як з’ясувалося раніше, був видобутий у північно-східній частині Шотландії.
Про це інформувало видання Daily Mail.
Відстань від місця його походження до Стоунгенджа у графстві Вілтшир становить приблизно 700 кілометрів. Спосіб подолання цієї дистанції тривалий час залишається об’єктом наукових дебатів.
Свіже дослідження ставить під сумнів теорію про транспортування каменя льодовиками. Група дослідників проаналізувала мінеральні частки у Вівтарному камені, а також використовувала моделі руху льодовикових масивів для перевірки ймовірних шляхів його переміщення.
Отримані результати показали, що льодовики не могли безпосередньо доставити камінь до південної Англії. Згідно зі словами доктора Ентоні Кларка з Університету Кертіна, одного зі співавторів дослідження, моделювання свідчить, що лід міг перемістити породу лише частину шляху протягом останнього льодовикового періоду.
Зокрема, вчені не виключають, що камінь міг опинитися в районі Доггер-Банку – території в Північному морі, яка в давнину була сушею і з’єднувала Британію з континентальною Європою. Однак, навіть за такого сценарію, людям довелося б транспортувати його ще близько 400 кілометрів.
Науковці припускають, що переміщення могло відбуватися поетапно. Для цього могли використовуватися як сухопутні, так і водні шляхи вздовж узбережжя або річок. Один з можливих варіантів включає перевезення каменя на човнах, а потім його доставка суходолом до Солсберійської рівнини, де він став частиною Стоунгенджа приблизно у 2500 році до нашої ери.
Автори дослідження підкреслюють, що будь-який із запропонованих сценаріїв потребував би значних організаційних зусиль. На думку дослідників, такий маршрут вимагав би високого рівня координації та планування.
Водночас, вчені визнають, що версія з Доггер-Банком також має свої недоліки. За такого припущення, камінь спочатку мав бути виявлений на території, яка згодом опинилася під водою, а потім зберігати значущість для людей протягом тривалого часу, перш ніж був остаточно доставлений до Стоунгенджа.
«Походження Доггер-Бенку передбачає не один епізод транспортування, а більш складну історію. Камінь спочатку мав би бути витягнутий з ландшафту, що зазнавав морської трансгресії, перевезений щонайменше до одного місця, яке залишалося над рівнем моря протягом тисячоліть, перш ніж нарешті бути доставленим до Стоунгенджа», — йдеться в дослідженні.
Тим часом, попередні оцінки свідчили, що для переміщення одного з каменів Стоунгенджа могло знадобитися близько 500 осіб, які б тягнули його за допомогою шкіряних мотузок. Ще близько 100 осіб мали б укладати ролики перед санями, на яких перевозили камінь.
Проте, автори зазначають, що використання такої технології мало б залишити помітні сліди на місцевості у вигляді твердих поверхонь або траншей. Наразі археологи не виявили таких свідчень.
Нагадаємо, раніше італійські мікробіологи успішно вилучили та протестували стародавні дріжджі з тіла знаменитої 5000-річної крижаної людини Етці, створивши з них ідеальну закваску для випікання хліба.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати
Source: tsn.ua