Перебування за кордоном, створення там родини чи ігнорування оплати комунальних послуг в Україні можуть стати підставою для примусового зняття з реєстрації.
Фото ілюстративне
Зміст
Через масовий виїзд мільйонів українців за кордон після початку повномасштабного вторгнення в країні стрімко зросла кількість судових спорів щодо права користування житлом. Сьогодні власники нерухомості дедалі частіше намагаються через суд виписати родичів чи знайомих, які роками не мешкають у квартирах, тоді як самі переселенці запевняють, що їхня відсутність є вимушеною і не може бути підставою для позбавлення житлових прав.
Про це пише Судово-юридична газета.
Зазвичай подібні юридичні конфлікти виникають між власниками нерухомості та їхніми родичами, колишніми чоловіками чи дружинами або іншими зареєстрованими мешканцями, які вже давно не перебувають за цією адресою. При цьому судова тяганина стосується не позбавлення прав на саму квартиру чи приватний будинок, а виключно скасування дозволу на користування цим приміщенням, тобто права проживати у ньому.
Що каже закон про вирішення цієї проблеми
Ключовими для регулювання таких суперечок залишаються норми Житлового кодексу (статті 71–72), які діють у перехідний період після ухвалення Закону України «Про основні засади житлової політики», а також стаття 405 Цивільного кодексу України.
Відповідно до них, у судовому порядку особу можна визнати такою, що втратила право користування приміщенням, якщо вона відсутня без поважних причин понад шість місяців (для державного чи комунального фонду) або понад рік (для членів сім’ї власника приватного житла).
Водночас закон чітко захищає тих, хто перебуває на військовій службі, лікуванні, навчанні чи роботі за кордоном, тому сам факт виїзду за межі країни не веде до автоматичного позбавлення прав. Суди розглядають кожен випадок індивідуально, спираючись на закріплені новим законодавством принципи пропорційності та балансу інтересів усіх сторін.
Як це виглядає на практиці
Верховний Суд сформував чіткі підходи щодо тривалої відсутності громадян або їхнього виїзду за кордон. Зокрема, у постанові від 14 грудня 2023 року (справа № 521/7073/21) Суд зазначив, що позбавлення права користування приміщенням є втручанням у право на житло, тому воно має бути повністю обґрунтованим, законним і співмірним із наслідками для обох сторін.
У постанові від 4 вересня 2024 року (справа № 756/1384/20) наголошується на обов’язку судів ретельно з’ясовувати причини відсутності людини, наявність зв’язку з оселею чи перешкод у користуванні нею, оцінюючи ситуацію крізь призму статті 8 Конвенції про захист прав людини.
А постанова від 25 вересня 2024 року (справа № 161/15630/22) підтверджує, що таке право на приватне житло має речово-правовий характер і регулюється статтями 405–406 ЦК України, де ключовими факторами для його скасування є відсутність без поважних причин понад рік та повна втрата інтересу до помешкання.
У постанові ВС від 2 квітня 2025 року у справі №607/19247/21 Суд фактично узагальнив критерії таких спорів та зазначив, що для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, необхідна одночасна наявність двох умов:
-
непроживання понад встановлений законом строк;
-
відсутність поважних причин такої відсутності.
При цьому саме позивач повинен довести відсутність особи без поважних причин.Сформована практика свідчить, що Верховний Суд поступово відходить від суто формального підходу, за яким достатнім був сам факт багаторічної відсутності особи у житлі.
Отже, під час розгляду таких справ судова практика зазвичай спирається на такі ключові чинники:
-
чи виїхала людина проти власної волі;
-
чи підтримувала вона зв’язок із колишньою адресою;
-
чи долучалася особа до сплати рахунків за житлово-комунальні послуги;
-
чи з’явилося в неї інше офіційне або постійне житло для проживання;
-
чи дійсно людина остаточно перестала користуватися цим помешканням у повсякденному житті.
За правовими висновками Верховного Суду, працевлаштування за межами країни, медичний курс, здобуття освіти чи евакуація через війну зазвичай вважаються поважними приводами для відсутності в оселі.
З іншого боку, судді часто стають на бік позивача, якщо людина роками не з’являється вдома без жодних вагомих обставин, ігнорує оплату комунальних послуг, облаштувала побут в іншому місці й повністю обірвала контакти зі спірною нерухомістю.
Яскравим прикладом є постанова Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі № 161/2007/18, де чітко вказано: тривале проживання в іншому місті, створення там нової родини, наявність альтернативного житла та відсутність реальних зв’язків із колишньою квартирою прямо доводять, що особа остаточно втратила до неї інтерес.
Практика Європейського суду з прав людини
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїй практиці виходить із того, що право на житло є складовою права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
У рішенні за справою «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ підкреслив, що позбавлення людини оселі є найрадикальнішим кроком, який порушує право на повагу до житла. Через це державні суди зобов’язані ретельно зважувати виправданість такого рішення в кожній окремій ситуації, повністю відмовившись від суто формального винесення вердиктів.
Саме цим пояснюється обов’язок українських суддів аналізувати не лише кількість днів чи місяців, протягом яких людина не мешкала вдома, а й реальні мотиви її виїзду, а також те, чи зберігає вона бодай якісь контакти зі своїм помешканням.
Проблемні аспекти практики
Головною проблемою залишається чітких критеріїв для оцінки поважності причин непроживання, через що суди по-різному трактують тривалу еміграцію, роботу чи шлюб за кордоном. Крім того, чинне законодавство зовсім не пристосоване до умов воєнного стану та масового виїзду біженців.
У таких конфліктах вирішальну роль відіграють докази реального зв’язку з оселею, а не просто тривалість відсутності. Тому громадянам за кордоном важливо зберігати підтвердження користування майном: оплачувати рахунки, зберігати особисті речі або документи щодо проживання та спілкуватися з власником. Господарям нерухомості для зняття особи з реєстрації доведеться довести суду не лише сам факт її тривалого неповернення, а й відсутність поважних причин для цього та повну втрату інтересу до житла.
Нерухомість в Україні — останні новини
Квадратні метри у Львові «б’ють рекорди», перетворюючи купівлю власного кута на розкіш, недоступну більшості. Поки містяни в соцмережах гадають, які статки треба мати для такої угоди, ціни на навіть „голі“ новобудови стартують від півтори тисячі доларів за квадрат.
Водночас, для того щоб придбати квартиру в Києві чи Ужгороді, доведеться відкладати всю зарплату дев’ять років. Водночас у Запоріжжі на ту саму мету можна накопичити вчетверо швидше — лише за два роки.
Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати
Source: tsn.ua