Потужність тисячі Хіросім і жодного вирви: причина, чому Тунгуська подія 1908 року досі залишається нерозгаданою

Уранці 30 червня 1908 року небеса над малонаселеним сибірським тайговим простором розкололися. Кілька свідків, оскільки там проживало вкрай мало людей, описали стовп блакитного світла, що сяяв майже як сонце, який рухався небом. Далі – спалах. Потім звук, подібний до гуркоту артилерії.

За цим послідувала ударна хвиля, яка збивала людей з ніг, вибивала віконне скло та відчувалася за сотні кілометрів від епіцентру. Один із місцевих жителів, опитаний пізніше, коротко описав це так: “Небо розкололося навпіл, і над лісом високо й широко з’явився вогонь”. Подія, що сталася над річкою Підкам’яна Тунгуска того ранку, понад століття потому досі залишається наймасштабнішим випадком зіткнення небесного тіла із Землею в задокументованій історії людства, зазначає Space Daily.

Найбільш інтригуюча деталь, яка підтримує інтерес до цієї історії протягом багатьох років, полягає в тому, що вчені досі не можуть дійти остаточної згоди щодо природи цього явища.

Масштаб події

Цифри вражають. Вибух спричинив падіння приблизно 80 мільйонів дерев на площі близько 2150 квадратних кілометрів – територія, що перевищує розміри Великого Лондона, була зрівняна із землею миттєво. Дерева лежали в характерному радіальному порядку, всі спрямовані від центральної точки, немов спиці колеса. Вивільнена енергія оцінюється в діапазоні від 10 до 15 мегатонн у тротиловому еквіваленті, хоча деякі оцінки дають нижчі, а інші – вищі показники.

За максимальними оцінками, це приблизно в 1000 разів перевищує потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму. Навіть консервативні оцінки ставлять вибух у діапазон сотень Хіросім. Гуркіт було чути за сотні кілометрів. Сейсмічні станції по всій Європі та Азії зафіксували сейсмічну хвилю. Хвилі атмосферного тиску від вибуху було зареєстровано навіть у Великій Британії.

Протягом кількох днів після події нічне небо над Європою залишалося незвичним і яскравим – місцями настільки, що люди могли читати газети на вулиці опівночі. І ось та частина, яка досі викликає занепокоєння у дослідників. Якби цей самий об’єкт прибув лише на кілька годин пізніше, обертання Землі розмістило б під ним великий мегаполіс.

Тунгуська подія сталася над незаселеним лісом. Але все могло скластися зовсім інакше.

Відсутність кратера

Перша наукова експедиція досягла місця події лише у 1927 році – через дев’ятнадцять років після інциденту. Затримка не була результатом недбалості. Місце було надзвичайно віддаленим, а в проміжні роки Росія була занурена у Першу світову війну та революцію.

Експедицію очолив радянський мінералог Леонід Кулик. Він вирушав туди з надією виявити кратер. Вибух такої сили, розмірковував він, мусив бути спричинений падінням метеорита на землю, а метеорит такого масштабу мав залишити величезну вирву.

Кратера виявлено не було. Знайшлося дещо дивніше.

Було виявлено 80 мільйонів повалених дерев – але в центрі зони спустошення, прямо під точкою, де мав статися вибух, група дерев все ще стояла вертикально. Позбавлені гілок і кори, але стоячі. Як ліс із телеграфних стовпів. Кулик не міг цього пояснити.

Він провів роки, шукаючи свій кратер, але так його й не знайшов. Однак його ретельне документування цього дивного стоячого лісу в центрі виявилося найважливішим свідченням – і воно вказувало на те, що наука того часу тільки починала усвідомлювати.

Що насправді сталося в небі

Причина відсутності кратера полягає в тому, що ніщо не досягло поверхні. Об’єкт – чим би він не був – так і не досяг землі. Він вибухнув у повітрі, на висоті кількох кілометрів, внаслідок того, що вчені тепер називають повітряним вибухом.

Коли об’єкт на величезній швидкості увійшов в атмосферу, повітря перед ним катастрофічно стиснулося і нагрілося. Тиск зростав швидше, ніж об’єкт міг витримати. Він розколовся, сплющився і за частку секунди вивільнив всю свою енергію в атмосферу одночасно. Це пояснює стоячі дерева Кулика. Вибух стався прямо зверху, тому дерева в самому центрі втратили гілки в напрямку вниз, але самі вони не були повалені – на них не діяла бокова сила.

Дерева, що знаходилися далі, прийняли ударну хвилю під кутом і були звалені плазом. Сам об’єкт на той час перетворився на пару. Не залишилося жодних уламків для виявлення. Жодного кратера. Лише 80 мільйонів дерев і загадка.

У 2013 році світ побачив невелику живу демонстрацію тієї ж фізики, коли значно менший об’єкт вибухнув над Челябінськом – повітряний вибух, який вибив вікна по всьому місту і потрапив на записи сотень відеореєстраторів. Челябінський метеорит становив лише малу частину від розміру Тунгуського. Але він все одно був жахливим.

Чому вчені досі сперечаються

Саме тут криється справжня, столітня розбіжність. Майже всі зараз згодні з тим, що Тунгуське явище було повітряним вибухом – космічним об’єктом, що вибухнув в атмосфері. Вчені досі дискутують про природу цього об’єкта. Основною теорією вважається кам’янистий астероїд діаметром приблизно від 50 до 100 метрів. NASA схиляється саме до цієї версії.

Характер повалених дерев, комп’ютерне моделювання вибуху та мікроскопічні частки, виявлені в ґрунті та деревинній смолі, досить добре узгоджуються з кам’янистим астероїдом. Однак теорія про комету так і не була повністю відкинута. Комета – це, по суті, брудний сніжок з льоду та пилу, і комета могла б пояснити те, що погано вписується в теорію астероїда: ті дивні яскраві нічні небеса над Європою після події.

Комета, що розпадається в атмосфері, могла б викинути колосальну кількість льоду та водяної пари у верхні шари атмосфери, що могло спричинити саме те світіння неба, про яке повідомлялося. Астероїд би цього не зробив. Тож дискусія зупинилася приблизно на цьому. Теорія астероїда краще пояснює наземні докази. Теорія комети краще пояснює небесні явища. Жодна з них повністю не вичерпує пояснення.

Існують й інші невідповідності. Сусіднє озеро, озеро Чеко, було запропоновано деякими дослідниками як можливий кратер від уламка, хоча ця ідея є спірною, і більшість науковців її не підтримують. І оскільки жоден уламок об’єкта так і не був остаточно ідентифікований, справа ніколи не була повністю закрита.

Чому це все ще важливо

Тунгуська катастрофа – це не просто історична дивина. Це причина, через яку планетарний захист взагалі сприймається серйозно. Протягом більшої частини людської історії думка про те, що космічний об’єкт може зруйнувати місто, вважалася фантастикою. Тунгуське явище довело, що це не так.

Об’єкт, достатньо великий для такого, прибув не в якусь давню геологічну епоху – він з’явився у XX столітті, за життя бабусь і дідусів нині живих людей, і впав над незаселеним лісом чисто випадково. За оцінками, об’єкти розміром з тунгуський ударний елемент стикаються із Землею приблизно раз на кілька століть до раз на тисячоліття. Це рідкісне явище.

Але це не означає “ніколи”. Сьогодні в NASA функціонує Координаційний офіс з планетарного захисту. У 2022 році місія DART навмисно врізала космічний апарат у невеликий астероїд, щоб продемонструвати, що наближається об’єкт, в принципі, можна відхилити з курсу. Уся сфера захисту Землі від космічних об’єктів веде пряму лінію до червневого ранку в Сибіру 1908 року. Ліс з часом відновився.

Дерева, які фотографував Кулик, давно згнили і розклалися. Але питання, підняте того ранку, так і не отримало остаточної відповіді. Щось прилетіло з неба над Сибіром із силою тисячі атомних бомб. Відомо приблизно коли. Відомо приблизно як. Але досі не можна сказати зі стовідсотковою впевненістю, чим саме це було. Через століття найбільший вибух у задокументованій історії частково залишається відкритою справою.

Читають зараз: Криза ринку праці: як Україна планує закрити дефіцит у 4,5 млн працівників.