Він не дожив пів року до повномасштабного вторгнення, і тепер немає сенсу розмірковувати про те, що сказав би 80-річний генерал армії про Велику війну українського народу за своє життя. Однак, протягом перших 30 років незалежності України, Марчук, безумовно, справив значний вплив на події, що відбувалися, і, попри критику, це був реальний внесок у те, що навесні 2022-го Україна вистояла.
Фото: Horim / Wikipedia
Згадувати про подібне стосовно особи, чий життєвий та кар’єрний шлях розпочався в СРСР, та ще й як генерала КДБ, є не лише складно, а й відповідально. Втім, такою була доля багатьох українських діячів – перших депутатів, політичних журналістів, міністрів, президентів… Серед них, звичайно, були й безгрішні, але їх було дуже небагато. Тож, пам’ятаючи про це, не будемо забувати й те, що ці люди, зокрема Євген Марчук, реально зробили.
Він був, як то кажуть нині, «медійною особою» з першої п’ятірки. А як інакше, з таким послужним списком? Генерал Марчук обіймав посади першого голови СБУ (1991-1994), міністра оборони України (2003-2004), двічі був прем’єр-міністром, народним депутатом від сумнозвісної партії СДПУ(о), з фракції якої, щоправда, вийшов, кандидатом у президенти (1999), секретарем РНБО (1999-2003)… Про ці роки можна згадати багато чого. Ось хоча б про те, як президент Леонід Кучма усунув Євгена Марчука з посади прем’єр-міністра у травні 1996-го з унікальним обґрунтуванням: «за створення власного політичного іміджу»; або про оборону півострова Тузла від російських посягань ще у 2003-му. Але хочеться зосередитися на чомусь одному, характерному, що відзначало стиль та характер Марчука.
Авторові цього тексту довелося з журналістським завданням побувати в Криму навесні 1994 року. Сказати, що на українському півострові в ті дні було неспокійно – це нічого не сказати. Проросійський «президент» Юрій Мєшков робив усе, щоб якнайшвидше відокремити Крим від України. Агресивні пенсіонерки, яких журналісти називали «мохеровими беретами», та фальшиві «казаки» цілодобово мітингували під Верховною Радою Криму, де базувався і Мєшков. У Сімферополі, Севастополі, Ялті вже висаджувалися управлінські «десанти» з Москви. Уряд Криму очолив російський економіст Євгеній Сабуров…
Євген Марчук щойно очолив тодішній уряд України. А далі – все було «справою техніки». Посаду президента Криму було скасовано, через її «невідповідність Конституції України». Повне спокій на півострові було забезпечено спокійними та зваженими діями українських спецслужб. Марчук тоді щойно залишив посаду голови СБУ – тож це діяли його кадри. Мєшков виїхав до Москви, не пробувши «президентом» і двох місяців, Сабуров зробив так само. От якби ж через 20 років, у березні 2014-го, Україна діяла так само рішуче та професійно, багато чого могло б скластися інакше.
Фото: facebook.com/marchuk.yevgen
…Наприкінці політичного та життєвого шляху генерал Марчук представляв Україну на переговорах у Мінську (2018-2019). Про ті, начебто, нескінченні дипломатичні контакти з ворогом багато чого вже написано – головне про те, що вони були безплідними. Але це не так. Великої війни (ми тепер це добре розуміємо) було не уникнути. І кому, як не генералові Марчуку, з усім його досвідом, було не розуміти це і не робити відповідних кроків? Тож ми зосередимося на головному висновку: Україна в Мінську виграла час. Як саме цей час було використано – це інша розмова, але в лютому-березні 2022-го ЗСУ та загони тероборони не віддали ворогу столицю.
Отже, місце в лавах творців української держави Євген Кирилович Марчук заслужив. Україна його не забуде.
Ігор НОВИЧЕНКО, Київ
Фото з архіву Укрінформу
Источник: www.vesti-ua.net