Forbes: Українська мобілізація зазнала значних змін

Зважаючи на тривалу конфронтацію з Росією, Україна переглядає стратегії мобілізації. Незважаючи на прогрес у технологіях, людський потенціал залишається вирішальним для підтримки лінії фронту, організації ротацій та забезпечення боєздатності Збройних сил. Про це інформує Forbes.

Зазначається, що обставини мобілізації в Україні кардинально змінилися. Якщо на початковому етапі повномасштабного вторгнення громадяни масово долучалися до війська, керуючись прагненням захистити батьківщину, то зараз на перший план виходять інші мотиви.

Як пояснює керівник Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан, особистість громадян дедалі більше зосереджується на потребі бачити компетентних лідерів, які дбають про підлеглих, отримувати завдання, що відповідають їхнім професійним знанням та інтересам, а також мати реальні соціальні гарантії для військовослужбовців та їхніх сімей.

“Це цілком природний процес розвитку в умовах затяжної війни. У 2022 році питання виживання нації спричинило сплеск добровільних мобілізаційних зусиль. У 2025 році постає питання не лише про готовність людей служити, а й про умови, на яких вони готові це робити”, – зазначає видання.

Кузан підкреслив, що нинішні мобілізаційні процеси визначаються не тільки патріотизмом, але й рівнем довіри до керівництва, інституцій та відчуттям справедливості й обґрунтованості військової служби.

Колишній начальник штабу бригади “Азов” Богдан Кротевич у своїй публікації в соціальних мережах у лютому наголосив, що “проблема України полягає не тільки в кількості мобілізованих, але й у їхньому розміщенні та використанні”.

“У тривалій війні довіра руйнується, коли до військ ставляться як до засобу швидкого вирішення кризових ситуацій на фронті, а не як до стратегічного ресурсу, що потребує ретельного розподілу, навчання та управління”, – зазначив він.

З’явився страх перед ТЦК

Командир одного з підрозділів повітряної розвідки 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Василь Шишола зауважив, що побоювання українців стосовно системи призову іноді переважають над страхом перед наступними діями російських військ.

“Потенційні призовники більше страхаються представників ТЦК з папкою та ручкою, ніж армії агресора, яка щоденно наближається. Їх навіть не турбують успіхи ворога на фронті. Це, відверто кажучи, лякає мене”, – поділився військовий.

Автор статті вважає, що це твердження дещо перебільшує реальну ситуацію, проте відображає зростаючу напруженість у військовому секторі України. Причина полягає в тому, що після тривалих років бойових дій, значних втрат, виснаження та невизначеності стало складніше підтримувати суспільний договір щодо військової служби.

Вплив російських інформаційних операцій на мобілізацію

Цю проблему, на думку експертів, посилили російські дезінформаційні кампанії. Кузан вважає, що ворожа пропаганда зараз є одним із ключових чинників, що впливають на мобілізацію. Її мета – підірвати довіру до ТЦК, деморалізувати населення та посилити недовіру до урядових структур.

Експерт повідомив, що лише за перші тижні листопада в мережі з’явилося близько 164 000 згадок про мобілізацію, пункти набору та військову службу, переважна більшість з яких мала негативне забарвлення. Він додав, що такі матеріали активно поширюються через канали, які переважно транслюють антимобілізаційний контент.

“Це не означає, що кожен такий матеріал є вигадкою. Однак в інформаційному просторі, що формується за допомогою ботів, маніпуляцій та вибіркового посилення, навіть реальні інциденти можуть бути використані як зброя далеко за межами їхнього первинного контексту. Результатом є деструктивний зворотний зв’язок: поодинокі зловживання чи удавана несправедливість викликають обурення, це обурення поширюється в інтернеті, що призводить до ослаблення загальної легітимності мобілізаційних заходів”, – йдеться у статті.

Нестача людського ресурсу впливає на фронт

Водночас дефіцит мобілізаційного потенціалу негативно позначається на фронті: на деяких ділянках українські позиції виглядають як ізольовані форпости, які утримує невелика кількість військових, з прогалинами між ними.

“Головна проблема – це брак достатньої кількості піхотних одиниць”, – констатував колишній офіцер 47-ї механізованої бригади Микола Мельник.

На думку Кузана, однією з фундаментальних проблем на українському фронті є не лише нестача нових військовослужбовців, а й неможливість забезпечити повноцінне відновлення для тих, хто воює роками. Це, за його словами, складніше завдання, ніж просте посилення мобілізації, і за таких умов існує ризик швидшого підриву морального духу, ніж відновлення бойової сили.

Як Україна вирішує проблему мобілізації

Україна намагається вирішити цю проблему різними методами. Кузан розповів, що набір особового складу зараз здійснюється трьома шляхами: традиційна мобілізація, незалежний набір до бригад та переведення між підрозділами. Експерт зазначає, що добровільний набір став особливо важливим, оскільки він дозволяє людям обирати підрозділи та ролі, які ближчі до їхньої професійної діяльності чи особистих інтересів, що позитивно впливає на мотивацію та ефективність.

Кузан підкреслив, що найкраще себе демонструють підрозділи, які надають явні переваги потенційним новобранцям: командири, яким довіряють солдати, вдосконалені системи підтримки та надійні можливості служити на бажаній посаді, де вони можуть бути максимально ефективними.

Крім того, як повідомив експерт, Україна запровадила опції контрактів, спрямовані на підвищення стабільності служби. Йдеться про контракти, які передбачають відкладений термін мобілізації або ротацію після її завершення, а також програми, розроблені для розширення добровільної служби та залучення нових військових до специфічних напрямків.

Він стверджує, що ці реформи вже перебувають у стадії реалізації, проте широка громадська обізнаність залишається недостатньою. На його думку, багато українців досі не повною мірою розуміють нові умови проходження військової служби, і цей інформаційний розрив сам по собі стає частиною нинішньої проблеми мобілізації.

Мобілізація як випробування державної спроможності

Колишній командувач сил США в Європі Бен Ходжес зазначив, що мобілізаційний виклик України полягає не лише в залученні більшої кількості людей до війська, а й у трансформації армії на більш надійну інституцію. На його думку, першочерговим завданням є зміцнення інституційного потенціалу армії шляхом покращення процесів набору, навчання, забезпечення та оснащення.

“Сім’ї мають бути впевнені, що їхні сини та доньки отримають належну підготовку, спорядження та управління”, – заявив він.

По-друге, стверджує він, Україна повинна стати справжньою організацією, що постійно навчається, з аналізом досвіду та обміном знаннями, що має послідовно впроваджуватися у всіх бригадах. По-третє, вище військове керівництво повинно працювати над зменшенням розбіжностей між підрозділами.

“Деякі бригади демонструють виняткові результати; інші зберігають застарілі практики, успадковані з радянських часів. Подолання цієї нерівності є відповідальністю вищого командування”, – зазначив Ходжес.

Ніщо не усуне потреби в людях

Автор статті вказує, що проблеми мобілізації в Україні часто сприймаються спрощено, ніби це лише питання залучення більшої кількості особового складу. Насправді ж, це більш широке випробування спроможності держави у воєнний час, враховуючи стрімкий розвиток тактики та технологій.

Український аналітик Орест Зох зазначив, що одноразова підготовка військових є недостатньою, коли характер бойових дій змінюється кожні шість місяців: підрозділи, які не адаптуються постійно, ризикують втратити свою ефективність.

Хоча безпілотні системи, фортифікаційні споруди та тактичні удосконалення дозволили Україні частково нівелювати чисельну перевагу Росії, жоден з цих елементів не може повністю усунути потребу в особовому складі. У затяжній війні на виснаження перевагу матиме сторона, яка зможе найкраще підготувати, розмістити та підтримати своїх людей. Для України врегулювання питання мобілізації може бути настільки ж важливим, як і отримання нової зброї, підсумував журналіст.